Микола (оглядається). Марисю!
Марися. Чого?
Микола (підходе). Не будеш сердиться, я тебе поцілую?
Марися. Ну, мерщій! (Микола цілує її раз, хоче ще, Марися одводить його). Годі! (На відході). А то ти до весілля націлуєшся, а послі обридну. (Пішла).
Микола (один). І ніколи більш разу не хоче, тільки оскому набє!… Стривай же — я женюсь!… Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а через два тиждні Марися буде моя жінка! жінка моя!… Тільки подумать — та й гарно, а як оженюсь! О, Мариночко моя кохана, ти моє сонечко: і світиш мені, й грієш мене. (Входе Степан). Здрастуй, Степане! (Чоломкаються). Сьогодні вже й їдеш? І до нас не зайшов. Може гордуєш?
Степан. Та знаєш: не через то, щоб там що… а від того, що… той… якось часу не було — короткий отпуск. Непременний засідатель одпустив мене на малий срок з родителями повидаться… А тут бумага про дворянство… то все з папінькою читали… А тиж як поживаєш?
Микола. Нам що? Вдень наробишся, а ввечері, разом з соловейком — щебечемо по садках!… От у вас мабуть скучно там, у городі?
Степан. Чого нам скучать? У нас є білліярд, бульвар чудесний, панночок скільки хочеш: у неділю бульвар ними цвіте, мов маком всіяний… А то збереться компанія та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки ілі запиваємо трехпробною й співаємо крамбамбулі!
Микола. Щож то — трехпробная і крамбамбулі?
Степан. Ха, ха, ха! Трехпробная — водка, а крамбамбулі — романс! І скучать немає часу: у нас що-дня бумаг приносять з почти по мішку…
Микола. Щож ви з ними робите?
Степан. Записуємо у діжурну, а потім у вступающу; списуємо копії.
Микола. На віщож то?
Степан. А які є бумаги! Ай, ай ай! Особливо, як заведеться пререканіє: кому діло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальці знать!… Наш секретарь пише: „прошу не
