вдаваться въ излишнюю, обременительную, безполезную и для времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 ст. XV тома II части изданія 1857 года научаютъ, какъ слѣдуетъ сіе дѣло направыть“… А нам знову одвічають: „Если категорически вникнуть въ указанные статьи, то оные къ дѣлу не относятся, ибо“… чудесно!
Микола. Ти їх, як молитви, знаєш.
Степан. На память заучую. Мені Антон Спиридонович совітують виучувать бумаги на память. Він тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті…
Микола. Ну, а як собі хочеш, а яб скорій рови копав, ніж таку роботу робить.
Степан. Да ето правда — важко… Умственная робота, висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як опреділили мене в казначейство. Дали мені, знаєш, якусь відомость: одні графки та цифри. Очі розбіглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графку, всунув цифру — не туди, нагородив харьків-макогоників і заморочився так, що замість пісошниці взяв чорнильницю й покропив відомость. Злякався, щоб не привязали до столу та й утік… А потім опреділили мене в земський суд. Тут зовсім другі діла… Два годи писав присяжні листи та всякі копії, а тепер і сочиняємо…
Микола. До чогож ти там дослужишся?
Степан. Столоначальником буду, а потім може й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій…
Микола. Так. А мені скучно за тобою: умісті вчились у отця Ксенофонта, умісті й науку скінчили, та й розійшлися!… Памятаєш, як на гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили 9-го псальма, а ми повтікали до дому й поховалися у бурянах, а Марися нам їсти носила?… Сміха́!
Мартин. Ну, сину, поснідаєш та й з Богом в путь! Уже коні готові, щоб сьогодні за сонця в город поспів, бо завтра й на службу треба: це не то, що воза підмазувать, або воли на пашу гнать, там діла поважній… (До Миколи). А ти, хлопче, все батькові воли пасеш?
Микола. Пасу. Не всім же, дядюшка Мартин, і в чиновники йти…
