Мартин (один). Ну, тепер вже все одно, що й дворянин! Треба тільки дворянські порядки позаводить… Вирядю Степана і приймусь за дворянські порядки. (У двері). Омелько!.. (До себе). Хоч і коштує багато, так затеж порівняюсь з Красовським. (Входе Омелько). Тиб надів чоботи.
Омелько. На біса я їх буду таскать у дорогу, та ще й у будень? Добре і в постолах.
Мартин. Що ти тямиш, гаво! Повезеш у город канцелярського — і в постолах!
Омелько. Хиба я його буду везти? коні повезуть; а я сяду на повозку, ноги в сіно засуну, то мені й байдуже.
Мартин. Не базікай! Надінь, кажу тобі, чоботи!
Омелько. Та щож, мене там танцювать заставлятимуть, чи що?
Мартин. Роби, що велять! Візьми рядно велике квітчасте, та гарненько закрий сіно, щоб панич у репяхи не вбрався.
Омелько. Який панич?… Хиба Красовського панич поїде з нами?
Мартин. Сто чортів тобі в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович! Подавись ти своїм Красовським… Степан Мартинович — такий самий панич!
Омелько. Степан?! Давнож його призвели хазяїн?
Мартин. От я як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тільки Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазяїном, а паном зватимеш.
Омелько. Та за щож биться? Панич, то й панич, пан — то й пан! Хиба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать. Про мене, мені однаково. Звелите, то й юнкером вас зватиму.
Мартин. Та одшукай ще — там у коморі був вандальський дзвінок і причепи під дугу.
Омелько. Добре, пане.
Мартин. Ти яких коней запріг?
Омелько. Лиску, Красавку і Блоху.
Мартин. Ну, й не ирод ти? Всі три з лошатами, а у Блохи аж двоє… Панича везе в город тройкою, з дзвінком — і ззаду табун лошат буде бігти!? Зараз мені перепряжи.
Омелько. Та хиба я знав, що його призвели! Яких же за-
