землі з тією самою обережністю, що вказано раніш. Ріжниця тільки та, що на кожний парник кладуть гній ширше від розміру самого парника, тоб-то, щоб шар гною виступав за береги парника на ½ аршина навкруги. Товщина шару гною залежить від сорту чи призначення парника. Для ранніх (теплих) — 1–1½ арш., для середніх (напівтеплих) — від ¾ арш. і т. д.
Коли гній укладено рівним тугим шаром і втоптано, на нього ставляють відповідну кількість парникових ящиків, залишаючи проходи — стежки по гноєві на ½–¾ арш. поміж окремими ящиками. Ящики потрібно так вставляти проти сонця, щоб подовжні боки йшли з заходу на схід. Ту сторону, котру поставлено на північ, підіймають трохи на 2–3 вершки підставляючи під цю стіну цеглинки. Треба дуже пильнувати, щоб гній в таких парниках лежав зовсім рівно, бо де буде трохи нерівно, провалина, чи спад, зараз завалиться стіна в ящику — і все діло пропаще. А від того терпітимуть пізніше й рослини парникові. Наклавши гною й вставивши на ньому ящики, що треба робити дуже скоро, щоб не охолов гній, зараз же ящики вкривають рямами, а потім при потребі й матами. Аж тоді через зазначений вгорі час насипають землі.
Щоб зберігати тепло всередині у парнику, ящики обкладають зовні теж гноєм, як показано на малюнкові.
Буває иноді й так, коли гній, накладений у
