парникові ями (для поглиблених парників) чи під надземні парники, не зогрівається. Тоді його, так би мовити, „заохочують“ до цього способами, що вказано, коли говорилося, як заготовляти купи гною, тоб-то, вливають окропу в гній у парникові або кидають кілька розпечених цеглин і т. и.
Набитий гноєм та зогрітий парник потрібно заповнити ще землею. Звичайно, а особливо для ранніх парників, беруть землю з куп, повкриваних ще з осени, знов таки-ж для того, щоб мерзлою землею не захолодити парника. Але для пізніших парників, а також щоб не заносити ріжної комашні та инших шкідників до парника, корисніше насипати землю промерзлими грудками, які, коли гній добре зогрітий і „горить“ і далі, дуже швидко розмерзаються.
Практичні городники перед насипанням землі кладуть на гній шар чорного перегною, на 1 вершок завгрубшки, для того, щоб корінці рослини, коли розростуться, не доторкувались до гарячого гною, який обпалює ніжне коріння. Де хто радить замісць перегною класти шар горілого листя з дерева, яке вважають кращим через те, що пропускає крізь себе повітря до гною для його дальшого горіння.
Насипати землі треба стільки, щоб шар її був не грубший як 2–3 вершки; такої товщини досягають, насипаючи землі під одну ряму одну третину воза. Отже, насипавши землі (чи то талої, чи мерзлої), парники знову вкривають рямами та матами
