На чорнім чоіл у орла
вінок із зірок, наче роси, горів,
та срібною тінню на хмарах тримтів,
що десь потопали в степах…
Здавалось мені, що в орлине чоло
кожна зоря просочила жало
і віком минулим горить в голові
та тягне вагою орла до землі.
В цей час дівчина співала, мов крізь сон
„В темний вечір зоря впала до вікон
покотилась в теплу річку на луги,
а русалки підхопили в хвартухи.
Зорю кидали у роси між кущі
та й у лозах загубили уночі,
А я рано випускала качурі
і ногою доторкнулась до зорі.
Заховала зорю ясну в деревій…
Возьми, серце тобі буде із зорі“.
