Ніби вогник у степу,
де шлях перехресний.
над полями в ніч глуху
поплутавши верстви —
в дівчини зоря ясна —
небесна жарина —
на долонях-пелюстках
искри розгубила.
Я зорю гарячу взять
голими руками
хутко кинувсь, мов бджола
в квітку над ланами.
Та зоря та з її рук
соколом вогненним
поминула враз вербу
і в сонце шалено
впала каменем на дно
під груди орлячі…
Сонце в лапах під орлом
погойднулось наче.
