Як грім скликає берегами
важкі могили із степів,
орел гукнув під небесами —
і я на скелі Занімів.
І впав вінок на сіру гору,
упав з орлиного чола:
зломив гиляки і здер кору
з верби, що в небо десь гула.
Ліси мовчали над морями,
не рвались бурі до Карпат..
До круч цю гору прикували
дуби залізом своїх лап...
Ведмеді білі в океанах
заснули всі по-між крижин
і кораблі там не блукали
по водах вічної межі.
Над всім вінок лише орлиний
горів на гострому шпилі,
на тім шпилі, що рве долини
