до сонця в небо від землі.
І дівчина вінок сузірний
зняла з найвищого шпиля —
моє чоло ним непокірне
прибрала в кольори троянд.
Прибрала пишно і сказала:
»У мідь заковує лани
самотньо місяць десь ночами,
щоб луни голосно гули.
Вовки там мідні вигравають
на ріллях місячних ночей,
з могил на місяць вибігають
з кістками білими людей.
А там на скелях тут високих,
з тобою слава — твій вінок.
А там вовки в яри безокі
хай котять місяць до кісток.
Послухай, як гора хлюпоче
густими соками полів,
