мов труби, жили твої хоче
налити кров'ю до країв!є
Я-ж голову в зорях важку. мов чавун,
схилив і дивився, де могили спали…
а думи зникали, як гуси в степу
в осінні тунелі важкими ключами…
Ой, зникали думи у безодню ту,
що по-під горою з заходу па схід
розколола землю, розвернула кручі…
Там не горів денний ще ніколи світ.
Кублились тумани, як смола, тягучі.
За розколиною, далі, лежали в піску
великі скрижалі пустелі:
а вітри вікові на ту книгу важку
Все котили від гір гострі літери-скелі.
Із бездонної горлянки піскових долин
витягся камінний міст на високих горах
до краю провалля, до чорних глибин,
