й оті ще хмари, що пливуть
мостом із зорями у путь
та й разом гинуть з мосту всі
десь у безоднях мовчазних!
Скирти-ж десь чорніли забиті
токами,
як лицарі давні у важкі щити;
я-ж стояв і бачив, як люди
юрбами
мостом простували швидко до мети.
І вгинався міст той високо під
небом,
хоч камяні гори й туго нап'яли…
В кожної людини летів попереду
голуб із зорею у лапках блідих…
Птахи ті летять так по шляху віків
із безодень світа з серцями-зірками,
наче десь по травах росяних лугів
