метелики білі перед ластівками.
Люди доганяють летючих вогнів
по мосту в пустелі аж на край безодні…
Та й падають 3 мосту в щілину землі —
у мішки туманів сірі та холодні.
А зорі крилаті — залізні дощі —
свистять над провалля під груди орлині
і сиплються в сонце, як мошка з ланів
у вечірнє вогнище вохкої долини.
Наче весною дощами озера,
так сонце росло й надувалось
вогнями,
пружинили хвилі сліпучі на йому,
з його берегів випадали на Землю,
ніби підкови розпечені з горна!..
Горіли долини, горіла пустеля,
ще й горів той дивний
