II стадія. Зародок видовжений. Довжина хвоста значно більша за його ширину, хвіст зігнутий униз. Зовнішні зябри не намічені. Наприкінці цієї стадії з'являється пігмент, хвіст випростується.
III стадія. Хвіст не творить кута з віссю тіла. Пігмент утворює дві смужки. На хвості й спині є вже гребені. Зовнішні зябра мають вигляд досить великих горбків.
У 1924 році я оперував більшість зародків на стадії III, у 1925 — на стадії II.
На III-ій стадії слуховий пухирець має форму груші (намічається Ductus endolymphaticus). Стінки товсті, з одношарового епітелію. Мезенхіма, що його оточує, не згускає коло стінок пухирця. З цього ми бачимо, що, навіть на цій стадії, утворення слухової капсулі ще не почалося. На ранній стадії хвостового пупка слуховий пухирець ще не відокремився від епітелію.
Операцію робив я ось як: виймав зародків з оболонки й клав їх у маленький посуд з вощаним дном. Операції роблено в 1924 році під ✕20 лупою, а в 1925 — під бінокулярним мікроскопом. Я розрізав епітелій над слуховим пухирцем, виймав його й відчищав від мезенхіми, що його оточувала, та від слухового ганглія, а далі імплантував пухирця другому зародкові. Для імплантації я обрав бік зародка приблизно там, де бічна платівка переходить у соміт. Я робив рану й заводив у неї слуховий пухирець; у 1924 році я иноді втискав пухирця дуже глибоко, щоб його не можна було знов виштовхнути з рани. Велика кількість личинок гинула першими-ж днями від наслідків операції, а через те я в 1925 році вжив, з дуже гарними наслідками, методики асептичного переведення операції, що її утворив академик І. Шмальгавзен. Інструменти було стерилізовано, а операції зроблено в стерильному розчині Рінгера (концентрація півнормальна, що відповідає осмотичному тисненню в тканинах зародка). Оперованих зародків я тримав 2–3 дні у чашках Петрі з стерильним півнормальним розчином Рінгера.
Кожна личинка після операції росла в окремому невеличкому посуді. Фіксовано на стадії, коли вже обидві пари кінцівок були добре розвинені. У 1924 році між операцією та фіксацією проходило пересічно 30 день, у 1925 році по-над 50 день (порівнюю тільки темп росту Triton taeniatus). Я гадаю, що ця різниця повстає через те, що в 1925 році я тримав личинок у дуже маленьких посудинах, а може й через те, що в цьому році, через посуху, не можна було діставати для личинок досить гарної їжі.
Матеріял фіксовано субліматом з оцтовою кислотою, різано на 10 μ та фарбовано Алаунгематоксиліном за Ерліхом або Гемокальцієм за Мейєром.
У 1924-му році в мене залишилося 8 личинок, у 1926 — трохи більше, але цікавих із них — тільки 4.
