вано. Найближчі копальні каоліну вказуються тутешніми мешканцями в околиці села Сюмаківки, на віддаленні 17 верстов на схід–південний схід від містечка. Цегельня, що згадується Толмачевим і зазначена на трьохверствовій військово-топографічній мапі, теж давно закрита, а глинище її закинуте і не має відслонень.
§ 23. На закраїнах містечка Емильчина усюди теж видко на поверхні тільки безнаметньовий польодовиковий пісок, подекуди досить глибокий і сипкий, по инших місцях більш-менш заболочений і зарослий змішаним лісом. Поверхня польодовикових пісків иноді буває тут рівною, иноді горбкуватою, але виразних барханів або руїн польодовикових барханів тут не спостерегається. Недалеко на південь від містечка, на віддаленні двох з половиною верстов на правому березі ріки Уборти поволока польодовикових пісків потрохи стає тоншою і з-під неї по деяких місцях виступає на поверхню сірий і жовтаво-бурий, безнаметньовий, верствуватий передльодовиковий суглинок. Найближчі до м. Емильчина виступи на поверхню виразного (типового) моренового суглинка знаходяться, згідно з моїми спостереженнями, на північно-східній закраїні села Неділища (на віддаленні 20 верстов по прямій лінії на південний схід від м. Емильчина і 32 верстов від м. Ушоміра) і в селах Расно (Рясно) і Білці на р. Вужу (див № 29, стор. 23–24), а на сході — в околицях сел Аннівки та Королівки (див. далі §§ 29–30).
В околицях м. Емильчина за останні роки перед моїми дослідами було зроблено чимало знахідок неолітичних кам'яних знаряддів; мені пощастило дістати від місцевих мешканців два поліруваних кам'яних молоти з просвердлинами; ці знаряддя подаровані мною Волинському музею.
§ 24. У книзі Толмачева (№ 44, стор. 6) я знайшов, між иншим, такі вказівки про розповсюдження в описуваній місцевості піскуватих горбів: „піскуваті горби порозкидані по усьому вододілу на північ від меж Барашівської та Сербовської волостей; особливо багато їх є на південний схід від м. Емильчина, де проходить головний гребінь вододіла“. Прийнявши на увагу ці вказівки, можна було припускати знаходження в цій місцевості польодовикових барханів. Екскурсії, що я зробив тут на південь і на південний схід від м. Емильчина, до згаданих вище сел Кулешів, Непізнаничів, Ондріївичів, Барашів, Неділища, Расна, Баскаків, Білки та м. Ушоміра, показали повну відсутність тут польодовикових барханів і взагалі помітних у рельєфі піскуватих горбів.
На схід від м. Емильчина, в листвяному (переважно березовому), подекуди заболоченому лісі виступає на поверхню досить твердий і звязкий, піскуватий, безнаметньовий (мабуть, передльодовиковий) суглинок; підлегла йому порода не відслонюється і залишається невідомою.
§ 25. На віддаленні 7 верстов на схід від містечка Емильчина серед лісу, в урочищі Каміння або Камінь, на абсолютній височині
