хим, закинутим, бідним і некультурним поліським кутком, що дістатися до нього коштувало надзвичайно великих зусиль та труднощів. За першої половини минулого століття воно ще не було зазначене на мапах і Штукенберг сумнівався навіть в його існуванні (оповідаючи про сплав лісу на Уборти, він пише: „сплавлювання лісу наче починається біля Олевська, але такого містечка не можна знайти на мапах“; № 89, т. III. стор. 331). За старовинних часів по болотах в околицях Олевська здобувано було значну кількість болотяної залізної руди (Бунге, № 6, стор, 50; Толмачев, № 44, стор. 102). Оссовський року 1867 (очевидьки, з переказаних відомостей), згадує лише побіжно існування відслонень сірого граніта по ріці Уборті вище і нижче від Олевська (№ 33, стор. 162). Через чотири роки (р. 1871) той самий автор вже „на підставі персонально виконаних через нього дослідів“ (як він заявляє), зазначає м. Олевськ у числі місць розвитку знайдених ним „чорнобурих лупаків, що їх базис є невідомий“, та при тому ще „з виразним похиленням верстов“ (№ 34, стор. 7); в дійсності нічого подібного тут нема (див. Тутковський, № 48, стор. 430, виноска). Року 1881 Миклашевський згадує м. Олевськ у числі родовищ вогнетривалих глин (№ 27, стор. 10). На геологічній мапі Оссовського 1880 р. тут зазначено відслонення граніта (№ 82). У колекції „мінеральних багатств південно-західнього краю“, що фігурувала на виставі 1882 р. у Москві, були зразки таких порід з м. Олевська, приставлені колектором Ставровським: „Сірий граніт, значні скелі разом з гнейсом на обох боках ріки Уборти біля млину; дрібнозернистий сірий граніт, — утворює значні скелі разом з гнейсом на обох боках Уборти біля млину; темно-сірий дрібнозерпястий гнейс, — теж“ (№ 32, стор. 25-26 під №№ 89, 98 і 108). Стецький року 1864 згадує знаходження в околицях Олевська гірського кришталю і навіть „топаза“ (№ 87, стор. 203). Року 1887 Забелин подає таке твердження: „коли проведемо межу через середню частину Овруцького повіту на південь від Олевська, Озерянів, Веледників до м. Овруча, то увесь простір на північ від цієї межі становить смугу розповсюдження кварцитових зложищ“ (№ 10, стор. 59); автор не зазначає джерела цих неправильних відомостей, що запозичені, очевидьки, від Оссовського. На геологічній мапі Европейської Росії (1892 і 1915 р., №№ 20 і 21) Армашевський зазначив на обох берегах Уборти біля м. Олевська (за Оссовським) великі простори виступів граніта, а на захід і на схід від містечка накреслив фантастичні обширі площі розвитку Овруцького пісковики, якого тут в дійсності нема й сліду, як я це згодом докладно з'ясував; пізніше на геологічній мапі Европи (№ 75, аркуш 26) той самий автор вже знищив виступи Овруцького пісковина на схід від Олевська, а на захід зазначив їх із знаком запитання під поволокою четвертинних покладів, а граніт чомусь зазначений вже тільки на лівому березі Уборти (автор тут не бував і усі накреслення його цілком довільні і ненаукові). Декілька ко-
