верствах майже усюди видко під тонкою поволокою сипкого, безнаметньового польодовикового піску Овруцький пісковик, що з нього збудований увесь описуваний кряж; пісковик виступає і тут у виді неправильних, ріжкатих, гострорубих скиб, що лежать під піском у хаотичному безладді; ці скиби теж виявляють на своїй поверхні безсумнівні і дуже яскраві сліди еолового оброблення. У рожево-сірому пісковику зрідка помічаються жилки молочно-білого вторинного кварца; подекуди пісковик містить у собі зерна і риняки кварца до двох сантиметрів у діаметрі, виявляючи нахил до конгломератової будови. У листвяному лісі на схід від залізничої лінії, на схилі до болотяної низовини озера Корма, теж на кожному кроці з-під мурогу виступають ріжкаті скиби того самого пісковика, неправильні, нагромаджені без ніякого порядку; вони відслонені і в сумежних ямах, з яких брано камінь для потреб залізниці при її будуванні. Овруцький пісковик лежить тут без сумніву на граніті, що його виступи вже зазначені вище у навкружних близьких місцях (див. §§ 150 і инші).
Що-до межі розповсюдження Овруцького пісковика на схід від цієї частини Озерянського кряжа, то я не мав можливости її точно простежити, унаслідок великої грузькости і неприступности тих болот, що оточують озеро Корма; згідно з переказаними (не цілком певними) відомостями, виступи Овруцького пісковика існують і на східнішому березі озера, а на віддаленні півтори верстви на схід від нього в урочищах Гнилий Ліс, Кулига, Гнибен і далі на південь через слободу Топильню геть аж до станції Білокоровичів, Овруцький пісковик утворює, згідно з моїми дуже докладними дослідами в узбережжю ріки Жорева, самостійний, особливий кряж, що я його назвав Білокоровичи-Топильненський кряж. (Див. № 51, стор. 10).
§ 162. З докладних дослідів моїх в околицях села Озерянів і на усьому протязі Озерянського кряжу (та і инших відкритих моїми дослідами кряжів Овруцького пісковика) випливає висновок, що Овруцький пісковик усюди, де він зустрічається, і на дуже обширих просторах, розпався з поверхні на великі і менші скиби (з дуже характерною, безсумнівною картиною типового еолового оброблення), що складають собою обширі суцільні розсипища. Таке інтенсивне механічне звітрювання цілком не згоджується з теперішнім вогким і м'яким підсонням Українського Полісся; таке звітрювання є можливе тільки виключно при умовах крайнього континентального, сухого, пустинового підсоння; тому існування у нас описаних розсипищ Овруцького пісковика являється дуже переконуючим доказом колишнього існування в описуваних місцевостях справжніх пустинь, що стали тепер вже „копальними пустинями“. (Див. мою книгу № 52, стор. 34–35). З усієї сукупности геологічної будови цієї місцевости неминуче випливає цікавий висновок, що у межах розповсюдження Овруцького пісковика копальні пустині існували були повторно, принаймні двічі, за двох різних геологічних епох, — за епохи утворення самого пісковика
