яскравим соняшним світлом краєвид подивитись крізь особливе синє шкло, що пропускає червоні та сині проміні, але затримує зелені і перед нашим здивованим оком вся природа зовсім перетвориться; під звичайним синім небом ми побачимо кріваво-червону рослинність[1]. Чи не ця особливість хлорофілового кольору і являє собою ті труднощі, які доводиться ляндшафтовому малярству перемагати? На палітрі маляра, як видно, немає тих зелених тонів, які ми бачимо зблизька в яскраво освітленій рослинності. Чи не через те ні у старих майстрів, починаючи з батька ляндшафтового малярства Тіціяна, ні у Сальватора Рози, ні у Клода Льоррена, ні у Рейсдаля, ні у новіших — Руссо, Калляма, Діаза, Шішкіна і ин. — ми не натрапимо й на спробу розв'язати цю, як видно, нерозвязну задачу: змалювати яскраво-зелену рослинність; і тільки у молодих, недосвідчених художників мало не на кожній виставці натрапляємо ми на луги й ліси, що ріжуть очі своїм неприроднім, малахитово-зеленим кольором.
Отже, цілком своєрідний зелений кольор рослинности відріжняється тим, що в його спектрі немає не всіх взагалі червоних промінів, а певної групи червоних і жовтогарячих промінів. Рослина, значить, вбірає в себе ці проміння, і вони наче гаснуть в ній.
Довгий час ботаніки гадали, що зелений кольор рослини утворюється сумішом синього і жовтого барвника, який дає, як відомо кожному маляреві, зелений кольор; але мало не двадцять років тому пощастило мені довести, що в природі синього пігменту, про який гадали, немає, а хлорофіль — це суміш того ж зеленого і жовтого пігменту; жовтий пігмент завжди буває при
- ↑ Ще простіше досягають того ж результату, дивлячись крізь фіялкові желатинові платівки, яких вживають для дитячих ліхтариків і в які загортають цукерки i т. д.
