Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1067

1068

Украінська муза

* * *

Порвалися струни на арфі,
І арфа сумує німа,
В других виклика вона сльози
 І плаче сама.
Сміюсь я, жартую, співаю,
Не скаржусь на долю зовсім
І бью по розірваних струнах
 На серці моїм.



* * *

Затремтіли струни у душі моїй...
Мелодійна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба і радість, і любов моя?!
Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш...
Мабуть ти до мене думкою летиш,
Мабуть ти це вьєшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.



Казка ночі.

Ти заснула, мила? встань!
Ніч навколо — срібне море!..
Мила, вийди, виплинь в море...
Ти заснула, мила? встань!
 Вдень ходив я по землі,
 А хожу по дну морському...
 Що це?! сон?! по дну морському!
 Вдень ходив я по землі..
Що за диво?!— десь на дні...—
Як то може?— вьється річка!..
Під водою вьється річка!..
Що за диво?!— десь на дні..
 Білі яблуні цвітуть...
 Іхня пахощ—хвилі моря...
 Десь на дні ясного моря
 Білі яблуні цвітуть!
Будь русалкою в цю ніч!
Сядь, схились і слухай пісню.
Я зложу шалену пісню...
Будь русалкою в цю ніч!
 Чуєш?— кличуть соловьї
 З хати — в казку, з ліжка — в море...
 Мила, вийди, виплинь в море,—
 Чуєш? кличуть соловьї!



* * *

Єсть квіти такі, що ніколи не квітнуть,
Що завжди сумують з слізьми на очах,
Гойдаються журно і плачуть по сонцю
І дивлються в небо з докором німим.
 А вигляне сонце, засяє над світом,
Вони усміхнуться кріз смуток йому,
І важко зітхають і тихо шепочуть:
„Ах, сонце! чому ти раніш не зійшло?!“
 І ти, моя квітко, тим квітам подібна...
Глянь — прапори мають в народніх руках
І дзвони сміються, і волю вітають,
А ти, мов черниця, на цвинтарь ідеш.



* * *

О, ще не всі умерли жалі,
Не всі проспівані пісні,
Не всі захмарилися далі,—
Ще кров кипить, палають шалі
І серце бьє, як дзвін, в міні
І вся душа в огні.
 Життю і вам я не скорюся,
 Огню сльозами не заллю,—
 Я буйним степом розгорнуся,
 Я морем співів розіллюся
 І в кожну пісню увіллю
 Весь жар, всю кров мою.



* * *

Хай наші вчинки божевільні,
Хай дикий шал в самій меті,
Але ми гордим духом вільні
І наші душі золоті.
 Як дзвони в горах, серед тиші
 Густимуть наші имена...
 Їх хвиля місто росколише,
 Їх грім по селах залуна.