299 Українська Муза 300 Повій, вітре, тишком-нишком; Над румьяним білим личком, Над тим личком нахилися. Чи спить мила, подивися. Як спить мила, не збудилась,— Згадай того, з ким любилась; З ким любилась і кохалась, І кохати присягалась. Як забьеться їй серденько, Як дівча зітхне тяженько, Як заплачуть чорні очі. Вертай, вітре, к полуночі! А як мене позабула І другого пригорнула, То розвійся край долини— Не вертайся з України... Вітер вів, вітер вів, Серце туже, серце млів. Вітер вів, завивав, З України не вертав. Псллом 136. ^3-під неба рідного в неволю Над Вавилонські береги Нас завели з Єрусалиму Тяжкії наші вороги. Тимпани, гуслі І цимбали На вербах висіли чужих; Ми гірко плакали, ридали— Не було милости у їх. Вони на сльози не вважали, Вони казали без жалю: „Візьміте гуслі і цимбали, Заграйте пісню нам свою!" Та як нам грати, як співати Про славу наших перших днів? Ні!., не дамо ми свої пісні На сміх заклятих ворогів! Розбийтесь, гуслі дорогії, Порвіться, струни, всі у-раз, Як я рукою на чужині Доткнуся тільки но до вас!... Ізсохни ти, руко лукава, Як тії струни колихнеш, Закамьяній, ти, мій язику, Як рідну пісню но почнеш!... А Ти, Кому ми так служили, ТвоІ коханії сини, Поглянь, поглянь на нас Із неба І день нещасний спомьяни! Ти спомьяни, як ворог тяжкий Невинні душі побивав; Як руйнував Твою святиню 1 над руїнами кричав: .Копайте стіни Русалима, Нівечте Бога і людей, Ведіть в неволю молодята І ріжте старців і дітей!" Щасливий будь, хто вам одплатить, Хто й ваші діти розповьє, І зо сміхом, без серця й жалю Об перший камінь розібьв! II Л У К Л. ^Дочекався я свого святонька: Виряжала в світ мене матінка; Виряжала в світ мати рідная І промовила міні бідная: .Нехай, сину мій, ми працюємо; Нехай цілий вік ми горювмо; Нехай сохну я, тато горбиться, Ти на світ поглянь, що там робиться. Та не всі ж, як ми, в землі риються,— Може в такі, що і миються; Та не всі ж, як ми, димом куряться,— Може в такі, що й не журяться. Коли найдеш їх, милий синочку, Ти склони себе, як билиночку; Ти склони себе, як билиночку, Простели себе, як рядниночку; Спина з похилу не іскорчиться, ОідіїііесІ Ьу ^ООДіе
