301 Руданський 302- Чоло з пороху не ізиорщиться; Спина з похилу не іскривиться,— За те ступить пан та й подивиться, За те ступить пан на покірного І прийме тебе, як добірного: І в годиночку—на драбиночку, І підеш тоді, милий синочку! І з панами сам порівняєшся, В сріблі-золоті закупаешся; В сріблі-золоті закупаешся, З полем батьківським роспрощаешся!"... Але сталося друге святонько: Виряжав у світ мене батенько. Виряжав мене, путь показував, Говорив міні і приказував: „Видииі, сину мій, як працюємо, Видиш, сину мій, як горюємо,— Кожний на світі на те родиться... Не дивись иа світ, що там робиться,— Ти на пчіл поглянь: є робучії, Але й трутні е неминучії. Так І на світі: одні риються, Другі потом їх тільки миються. Будь ти проклятий, милий синочку, Як погнеш таким свою спиночку, Як погнеш таким свою спиночку, Як простелишся на рядниночку! І чоло тобі нехай зморщиться, І хребет тобі нехай скорчиться... Ти тікай од їх, як од гадини, Ти не жди од їх перекладини; Ти не жди од їх перекладини,— Ти у світ іди на оглядини; Ти у світ Іди, милий синочку, Ти усе спізнай—і билиночку: Тоді з світом ти порівняєшся, В добрі-розумі закупаешся; В добрі-розумі закупаешся, З полем батьківським привітаєшся!" До ДУБЛ. тіехай гнеться лоза, Куди вітер погне,— Не обходить вона Ні тебе, ні мене. Може й важко її, Може й спина болить, Але буря її З корінця не звалить. На болоті росте, І, слабая сама, Вона гнеться собі, Бо в їй сили нема; Вона гнеться собі І так вік прожие, І без слави в багні, Як трава, зогнив. Як трава-осока, Зогнив у багні, І хіба лиш комарь Заспівав по ній... Нехай гнеться лоза, А ти, дубе, кріпись,— Ти рости та рости, Не хились, не кривись! Ти глибоко у глиб Твердий корінь пусти,— Гілля вгору роскинь, Ти рости, та рости! 1 до пекла дістань, І у пекло яаглянь, І до хмари дістань, І на небо поглянь, І весь світ обдивсь, І усе роспізнай, Оідіїігесі Ьу
