Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


319 Українська Муза 320 Потягну степами, а косу на плечі,— Прощай, родинонько, й веселії речі! Гей, браття-нетяги, ударимо в коси— За нами—панами ніхто не голосе! Загублені душі. Балада. ти ж мене вірно любиш, Козаче чорнявий? Чи, жартуючи зі мною, Тільки вводиш в славу?" — „Не'жартую, моє серце, Буду вік кохати, Нехай тільки оддасть тебе Та за мене мати**. —„Чи я ж тобі не казала, Козаче-серденько, Що за тебе оддасть мене Старенькая ненька? Хіба ж тая циганочка, Дивлючись в долоню, Не казала, що я в нені Щасливая доня? Дались міні таки в знаки Тії вечерниці... Не оддасть мене за тебе— Піду у черниці". Зорі сяють, серед гаю Дівчата співають, А дівчину парубчина Давно виглядає. Не виглядай, бо не вийде: Мати не пустила, За сусіда багатого її заручила. —„Мамо, мамо, що ти робиш? Чи міні ж з ним братись? Хоч худоби в його сила, Чи йому ж кохатись? Бодай же тій циганочці Долі не діждати, Коли міні не схотіла Правдоньки сказати! Буду клясти—споминати Тії вечерниці... Мамо, змилуйсь наді мною— Оддай у черниці!" Не оддала... біле личко Од сліз помарніє... А сусідки-воріженьки Скажуть: „багатів*. —.Не діждете, воріженьки! Хай нас Бог прощав... Як згубили свої душі, Тільки місяць знав..." По-над шляхом, біля гаю, В одну домовину Положили, заховали Козака й дівчину. Кожну весну, як дівчата Веснянки співають, Про кохання тої пари Сумно споминають. Кожну весну на могилі Тяжко мати плаче: Над старою головою Тільки ворон кряче. Оідіїііесі Ьу іе