Нинішній формат наукового журналу «Зовнішні справи» — спадкоємця «Політики і час» — спроба зробити зовнішню політику справою експертів, науковців та всіх тих, хто нею цікавиться, донести нестандартні наукові ідеї до широкого загалу читачів. У складі редакційної колегії працюють дипломати та вчені-міжнародники. На його сторінках висвітлюються історія української дипломатії, досвід і практика діяльності дипломатичної служби незалежної України та зовнішня політика іноземних держав, сучасні тенденції та актуальні проблеми міжнародних відносин і міжнародного права.
За своїм змістом він, по суті, перетворився на дієвий дискусійний майданчик, на якому кращі теоретики та практики стратегії і тактики міжнародних зносин та зовнішньої політики обговорюють оптимальні варіанти пошуку місця України у сучасному глобалізованому світі.
С. В. Віднянський, Л. В. Янчук.
ЗОЛОТА ОРДА (Улус Джучі) — держава степового імперського типу, pax nomadica, що існувала від близько 1240 до 1502 в степовій зоні Східної Європи (включно з українськими землями), Центральної Азії та Західного Сибіру. Утворилася в результаті монгольських завоювань 20–40-х рр. 13 ст. За монгольською традицією, вважалася частиною єдиної імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом (вотчиною) Джучі, старшого сина Чингізхана, не маючи спеціальної самоназви. Управління улусом здійснювали прямі нащадки Джучі. Назва «Золота Орда» закріпилася за нею в московських літописах з 16 ст. як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). Самі ж хани З.О. з кінця 14 ст. почали титулувати себе «великими ханами» або ханами «Великої Орди», де слово «великий» відповідно до степової політичної термінології було метафорою суверенності, верховності. В східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Поплутаність назв була почасти пов'язана із внутрішнім поділом З.О. на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда-Ічена.
З.О. поділялася на улуси між п'ятьма синами Джучі: Батиєм (Поволжя, Подоння, Північний Кавказ), Берке (наслідував верховну владу і, відповідно, улус Батия), Орда-Іченом (Центральна Азія), Шибаном (Приуралля та Західний Сибір), Моголом (Придніпров'я та Крим). Кожен із синів, крім Берке, став родоначальником молодших династій, проте старшинство разом із правом на ханство зберігалося за нащадками Батия (Батуїдами) до їх вигасання 1359; відтоді право на ханство перейшло до Ордаїдів, що правили Кок-ордою.
