республіка Македонія»), Греція — Південну Македонію, Болгарія — Пірінський край. 1 грудня 1918 контрольована сербськими військами частина М. відійшла до Королівства сербів, хорватів, словенців і була перейменована на Південну Сербію. У листопаді 1945 Македонія увійшла до складу Федеративної Народної Республіки Югославії. Внаслідок розпаду Югославії 8 вересня 1991 було проголошено незалежність М. 2009 вона отримала статус асоційованого члена Євросоюзу.
23 липня 1993 М. визнала незалежність України. 20 квітня 1995 між двома державами були встановлені дипломатичні відносини. До того часу Україна та Македонія, позбавлені власної державності, не мали прямих зв'язків. 16 грудня 1998 було підписано Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Македонією. У 2001, будучи непостійним членом Ради Безпеки ООН, Україна послідовно підтримувала територіальну цілісність та суверенітет М. Активно розвивається двостороння співпраця у військово-технічній сфері, між науковими установами.
Літ.: История македонского народа. — Скопье, 1986; Бурбига В.А.
Македонське питання в російському слов'янознавстві та публіцистиці (1893–1912). — Харків, 1997; Македония. Путь к самостоятельности. Документы. — М., 1997; Стрельчук Н.В. Македонія: нарис історії національновизвольного руху (остання третина ХІХ — поч. ХХ ст.). — Чернівці, 1999.
А.Ю. Мартинов.
МАЛА АНТАНТА — військово-політичний союз Чехословаччини, Румунії та Югославії 1920–38. Створений за ініціативою й під егідою Франції для збереження статус-кво в Центральній та Південно-Східній Європі, що склався після Першої світової війни. Сформувався на основі двосторонніх угод між Югославією і Чехословаччиною (14 серпня 1920), Чехословаччиною і Румунією (23 квітня 1921), Югославією і Румунією (7 червня 1921) та входив у систему військово-політичних союзів, створених Францією разом з Польщею в Європі. Формально ці угоди передбачали взаємну допомогу сторін у випадку «неспровокованого» нападу зі сторони Угорщини, яка прагнула ревізії Тріанонського мирного договору 1920, та Болгарії — Нейїського мирного договору 1919, згідно з якими до складу держав-учасниць союзу було включено колишні території Угорщини, у т. ч. українські землі, та Болгарії. У 1920-х рр. у країн-учасниць союзу, в якому провідну роль відігравала Чехословаччина та її міністр закордонних справ Е. Бенеш (який, зокрема, назвав українське Закарпаття «помостом» між країнами М.А.), не було єдиної політики щодо головних європейських проблем. Українське питання трактувалося союзниками як внутрішня справа країн, де проживали українці. Після Локарнської конференції (жовтень 1925), яка здійснила спробу встановити систему європейської безпеки на підставі франко-німецького примирення, Франція відмовилася від традиційної системи військових
