ландія (нині Ленінградська обл. Російської Федерації), Естляндія (північна частина Естонії), Ліфляндія (нині південна частина цього регіону належить Латвії, північна - Естонії), частина Карелії (північне узбережжя Ладозького озера), острови Езель, Даго і Моон (відповідно Сааремаа, Хійумаа і Муху в Естонії) тощо. Росія взяла на себе зобов'язання компенсувати Швеції її територіальні втрати сплатою суми у 2 млн. єфимків (дорівнювало 1,3 млн.
рублів). Окрім цього Швеція отримала Фінляндію, а також право на щорічні безмитні закупівлі (і вивозу) російського хліба на суму у 50 тис. рублів.
Основним результатом російсько-шведських домовленостей, закріплених Н.м.д., стало значне розширення кордонів Російського царства і здобуття останнім вільного доступу до Балтійського моря.
Літ.: Тарле Е. Северная война и шведское нашествие на Россию. — Сочинения. — М., 1959, т. 10; Бобылев В. С. Внешняя политика России эпохи Петра І. — М., 1990; Под стягом России: Сборник архивных документов. — М., 1992; Штенцель Альфред. История войн на море. — М., 2002.
В.В. Піскіжова.
НОВА ЗЕЛАНДІЯ (New Zealand) — держава у південно-західній частині Тихого океану. Територія — 268 680 км2. Населення — 4,4 млн. осіб (2011). Столиця — м. Окленд. Більшу частину населення становлять нащадки англійських та австралійських переселенців, корінні жителі — маорі, які у 11 ст. мали власну державність. Європейці відкрили Н. З. 1642, коли сюди прибув голландський мореплавець А. Тасман. Освоєння ними країни пов'язано з діяльністю англійця Дж. Кука (1768). 1907 Н. З. стала британським домініоном; 1954 уклала військово-політичну угоду зі США, але 1984 відмовилася бути їх ядерною військово-морською базою. Маорі нарешті здобули рівні політичні та соціальні права.
31 грудня 1991 Н. З. визнала незалежність України. Після 1991 в країні сформувалася невелика українська діаспора, яка нараховує близько 5 тисяч осіб.
Літ.: Островные государства Тихого океана. Справочник. — М., 2009.
А.Ю. Мартинов.
НОВА ІСТОРІЯ, новий час (modern times) — історичний період, початок якого співпадає з кінцем 15 ст. і пов'язується з такими явищами, як гуманізм, науково-технічні та літературно-мистецькі досягнення епохи Відродження, Великі географічні відкриття, Реформація. У французькій історичній науці стосовно етапу нового часу від революції 1789 до наших днів вживається термін «сучасна епоха» («époque contemporaine»).
Поняття Н.і. було введене італійськими гуманістами, які створили нову концепцію та періодизацію історії на противагу виробленій у середні віки схемі чотирьох монархій — ассиро-вавілонської, мідо-перської, греко-
