Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/81

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Договір складався з наступних пунктів: 1) Цар виводить свої війська з Польщі протягом трьох місяців після підписання договору і в подальшому не може вводити їх знову на її територію, за винятком, якщо туди увійдуть війська шведського короля і збурять поляків проти Росії; остання в такому разі може діяти безпосередньо в Польщі «вороже». 2) Порта висилає шведського короля із своїх володінь до його країни, але визначає на власний розсуд час і маршрут слідування його та його війська навіть через терени Російської держави. 3) За Російською імперією на Правобережній Україні залишається тільки Київ з належними йому землями. Водночас цар «віднімає руку» від Запорозької Січі, яка, таким чином, переходить під юрисдикцію Туреччини. 4) Сторонам заборонялося спорудження нових фортець на лінії Азов–Черкасськ. 5) Термін дії договору — 25 років.

Але договір діяв лише кілька місяців. Одразу після його підписання розпочалися інтриги сторін, які продовжували боротьбу за українські землі.

Шведський посланник у листі до великого візира запевняв, що цар Петро І відновив у Польщі владу саксонського курфюрста з метою, що останній передасть Росії межуючі з Османською імперією «Поділля, Україну, Волинь і половину Литви». Та реальним аргументом до розриву договору стало триваюче перебування російських військ на польських теренах з огляду на їх наміри увійти до Померанії. 31 жовтня 1712 султан оголосив Московській державі війну. У зв'язку з цим посол Франції у Туреччині у своєму меморіалі до султана виклав умови, які останній має пред'явити царю в разі згоди останнього встановити мир. Серед них — вимога передати Україну Османській імперії або Кримському ханству. Розпочата турками війна закінчилася вже в червні наступного року підписанням Адріанопольського мирного договору.

Літ.: Орешкова С.Ф. Русско-турецкие отношения в начале ХVIII в. — М., 1971; Молчанов Н.Н. Дипломатия Петра Великого. — М., 1990; Аркас М.М. Історія України-Русі. — К., 1991.

М.М. Варварцев.

КОНСТАНЦЬКИЙ СОБОР 1414–1418. Вселенський собор католицької церкви, скликаний вищими церковними колами, світською владою та авторитетними теологами з метою відновлення єдності Церкви і протидії єретичним ученням, зокрема англійського реформатора Дж. Уїкліфа та його чеського послідовника Я. Гуса. Відбувався в м. Констанц (Південна Німеччина) від 5 листопада 1414 до 22 квітня 1418. У ньому брав участь імператор «Священної Римcької імперії» Сигізмунд I Люксембург, були викликані Я. Гус та його учень Ієронім Празький. Собор засудив учення, спрямовані проти догматів та практики католицької церкви (особливостей євхаристії — причащання для мирян лише самим хлібом, індульгенцій, латиномовної церковної служби, церковного землеволодіння, визнання божественного