Запропонована судова система в основі залишалася становою. Найвищою судовою інстанцією мав стати Трибунал Сейму (36 осіб).
Конституція 3 травня підтвердила політичну гегемонію шляхти (яка, проте, за маєткового цензу менше 100 злотих річного доходу, позбавлялася політичних прав), розширила права міщан, послабила позиції магнатів.
Ввела до вжитку поняття «громадянин», яким вважався кожен мешканець Речі Посполитої, котрий не був підданим іншої країни, а також — «народ», що об'єднувало в єдине шляхту, міщан, селян. Пануючою церквою залишалася католицька, іншим гарантувалася свобода віри, захист уряду.
Щодо українських теренів вони не здобули особливих прав, як і нічого не було зроблено для покращення долі українців. Можна проводити певну аналогію в контексті актів конституційного характеру з Конституцією Пилипа Орлика 1710.
Загалом Конституція 3 травня була підтримана польським суспільством.
Втратила чинність після Тарговицької конфедерації та збройної інтервенції Росії. Упродовж років впливала на розвій польського суспільства, надихала польських патріотів, залишилась в пам'яті, виявом чого є відзначення нині в Польщі Дня Конституції 3 Травня як державного свята.
Літ.: Ustawa Rządowa. — У кн.: Стецюк П. Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу. — Львів, 2010; Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів, 2002; Ajnenkiel A. Konstytucje Polski w rozwoju dziejowym 1791–1997. — Warszawa, 2001.
Л.М. Алексієвець.
КОНСТИТУЦІЯ РУМУНІЇ. Схвалена 23 березня 1923 за ініціативою Національно-ліберальної партії Румунії на чолі з прем'єром Й. Бретіану.
Визначала Румунію як конституційну монархію, в якій джерелом влади є народ. Главою держави був король, який мав широкі повноваження: призначав прем'єр-міністра і міністрів, мав право розпускати парламент.
Скасовувалась цензова виборча система й закріплювалось загальне виборче право. У ст. 1 Конституції зазначалося, що королівство є «національною, унітарною та неподільною» державою. Водночас у ст. 7 фіксувалося положення про те, що «в Румунії належність до різних віросподівань і конфесій, до іншої національності та мови не є перешкодою для отримання цивільних і політичних прав та для користування ними». Аналогічне у тій чи іншій формі гарантувалося у статтях 5, 8, 22, 28, 29, 64, 108 та 119 конституції.
Разом з тим декларовані конституцією рівні громадянські й політичні права для усіх громадян, незалежно від національності, мови або релігії, на практиці відверто й цинічно попиралися румунською владою. Зокрема, на території насильно приєднаних до Румунії у 1918 Північної Буковини та Бессарабії, як і в інших місцях компактного проживання автохтонних
