Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/92

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

українців (Мараморощина, Південна Буковина, Банат, Добруджа тощо), новий режим упроваджував посилену політику денаціоналізації українського етносу. Так, були проведені арешти серед українських священиків, учителів, селян, встановлено жорсткий контроль і поліційний нагляд за «підозрілими» особами, здійснювався масовий процес усунення місцевих українців із займаних ними посад при Австро-Угорській імперії у таких регіонах, як Буковина, Мараморощина та Банат, а також при царської Росії — у Бессарабії, та їх груба заміна новоприбулими фахівцями з Румунії. Конкретними ознаками політики румунізації нового окупаційного режиму в місцях компактного проживання етнічних українців стали такі процеси та явища: уведення десятирічного (1918–1928) військового стану на Буковині та у Бессарабії, що паралізувало можливість будь-якої діяльності щодо підтримки та розвитку української національної ідентичності в цих регіонах; поява у громадських місцях, державних установах, судах, навчальних закладах і на вулицях міст і сіл написів «Vorbiţi numai româneşte» («Розмовляйте лише румунською мовою») з одночасним впровадженням румунськими властями системи каральних заходів стосовно тих українців, які мали сміливість користуватися рідною мовою; різке переведення всієї системи оформлення документації на румунську мову та введення цієї мови як єдиної офіційної в усіх органах влади та в установах; ліквідація колишньої мережі періодики, у тому числі й україномовних друкованих видань, та заснування нових, виключно румунських засобів масової інформації; призначення в українських парафіях румунських священиків та впровадження церковної служби лише румунською мовою; перейменування географічних назв українських населених пунктів на суто румунські або румунізація назв українських міст і сіл, насильницьке нав'язування українцям румунських прізвищ та імен з метою зміни етнічного складу населення окупованих територій; ліквідація існуючої за часів Австро-Угорської імперії системи українських початкових шкіл, гімназій та ліцеїв, їх заміна румунськими навчальними закладами, а також позбавлення, наприклад, українців з Буковини можливості навчатися у Чернівецькому університеті. Про суцільну румунізацію цього колись престижного вищого навчального закладу європейського рівня свідчить і факт закриття у 1923 діючої при Австро-Угорщині кафедри україністики. Крім цього, вже 1920 на Півночі Буковини було закрито 84 українські школи, а станом на 1927 таких узагалі не існувало. Були також закриті українські гімназії у містах Чернівці, Кіцмань, Вижниця тощо. Вчителів-українців примусово відправляли на курси румунської мови, а тих, хто не хотів румунізуватися цим шляхом, переводили на роботу у глибинні румунські села старого королівства. Весь потенціал державно-пропагандистського апарату Великої Румунії, її освітньо-виховної системи, церкви, мас-медіа, правоохоронних органів, армії тощо був спрямований на нав'язування політичного, психологічного, етнічного та кон-