Остравській бойовій операції у березні-квітні 1945. Це був його останній бій: Степан Вайда поліг тут смертю хоробрих. Йому радянським і чехословацьким урядами посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу та Героя Чехословаччини.
У міру того, як війська Червоної армії, а з ними й частини 1-го Чехословацького армійського корпусу з боями просувалися все ближче до західних кордонів СРСР, серед його бійців зростали бойовий дух та палке бажання взяти участь у визволенні своєї батьківщини — Чехословаччини. У липні 1944 з таким проханням до командуючого 1-м Українським фронтом звернулося командування корпусу. Воно отримало позитивну відповідь, але несподівано корпус з Буковини було перекинуто у південну Польщу і на початку серпня 1944 у складі 38-ої армії 1-го Українського фронту — на кордон зі Словаччиною для участі в КарпатоДуклінській операції. 6 жовтня корпус оволодів Дукельським перевалом, зазнавши значних втрат. Цей день став Днем Чехословацької народної армії.
Після визволення Чехословаччини і закінчення війни значна частина закарпатських бійців корпусу залишилися служити в лавах Чехословацької народної армії, тим більше, що в 1945 міністром національної оборони ЧСР став їх колишній командир — генерал армії Л. Свобода.
Спеціальним декретом президента Чехословаччини Е. Бенеша закарпатським українцям — воїнам корпусу та їх родинам — була надана можливість отримати знову громадянство Чехословаччини. Пройшовши у повоєнні роки курси навчання у військових училищах та академіях, колишні бійці ЧАК склали кістяк командирського складу чехословацької армії. У повоєнні роки у Збройних силах Чехословаччини й у відставці нараховувалось понад 330 чоловік — вихідців із Закарпаття. Окремі з них займали високі військові посади. Зокрема, генерал-полковник Василь Вальо командував Західним військовим округом. Упродовж багатьох років він обіймав також посаду першого заступника міністра народної оборони. Генерал-лейтенант Степан Ромочуський командував залізничними військами республіки, а генерал-майор Іван Дзямко — армійським корпусом. Генерал-майор Степан Бунзяк був військовим комендантом Праги. Отже, українці Закарпаття вписали чимало яскравих сторінок не лише в історію Чехословацького окремого батальону — армійського корпусу, але й у розбудову збройних сил у повоєнній Чехословаччині.
Бійці корпусу підтримували тісні зв'язки з населенням України, за визволення якої вони билися на боці радянських військ майже півтора року, а українці ставилися до них з теплотою і вдячністю. Бійці корпусу брали участь у зборі коштів на відбудову міст, сіл і підприємств України, включилися в рух під лозунгом «Все для перемоги», зібрали близько 200 тис. рублів на закупку «Катюш».
