не була. Формально "українське питання" як самостійне конференцією навіть не розглядалося.
Хоча, як покажуть нам карти, у 1919 р. певні шанси на визнання в України існували. Приницп етнічних кордонів відводив для "потенційної" української держави певне місце (див. рис. 29А). Можливо, якби успіхи Армії УНР влітку 1919 р. не закінчилися лише нетривалим взяттям Києва, "українське питання" могло би потрапити "на стіл" Паризької конференції. Принаймні західна громадська думка (як зазвичай дещо наївна) вважала, що тепер етнічні кордони стануть визначати політитичні. Щодо України вона також могла так вважати, спираючись на звичну етнографічну карту Європи. "Русинималороси" там вже були від 1840-х років, щоправда вони там не були "українцями".
А ще карта на рис. 29 нам зайвий раз нагадає про картографічну помилку О. Ріттіха, який зарахував більшість населення Таврійської губернії до великоросів: англійці її зміст роками передруковували і не звернули ува-
