Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/123

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зобов’язання та своє синівське прагнення «пожертвувати життям заради відновлення фортуни» Орлика старшого[1].

Прикметно, що сучасна французька дослідниця біографій Орликів І. Дмитришин звернула увагу на вміщені у меморандумах Петра-Григорія вказівки щодо національної ідентифікації його батька, але не стала поривати з усталеним Борщаком каноном класифікації цих діячів як українських козаків, стверджуючи, що від часів Івана Виговського в тодішній політичній думці була присутня ідея про перетворення України у третього учасника Польсько-Литовського державного кондомініуму[2]. Утім така відповідь не дає чіткого уявлення про те, ким почував себе насправді молодий Орлик. Наскільки важко долати стереотипи історичного мислення, видно хоча б з того, що, знаходячи за документами і вилучаючи Борщакові фальсифікації (зокрема, про зустрічі Орлика з Шовленом і Флері у 1729–1730 рр., чітко показуючи, що контактував Орлик у Франції виключно з Станіславом Лещинським[3]), І. Дмитришин робить таке вилучення не завжди[4]. У багатьох інших моментах дослідниця тактовно усуває вигадки І. Борщака, зокрема його інсинуацію про те, що Орлик був призначений Людовіком XV на чолі полку «Королівські шведи» (цей полк було створено 30 жовтня 1742 р., а полковником призначено графа Спаре[5]), і вірно вказує на те, що таки йшлося про заснований 25 листопада 1747 р. полк «Королівські поляки»[6]. Цілком зрозуміло, чому Борщак, який прагне до послідовної сегрегації українського від польського, фальсифікує цей факт. Однак, зауважимо, що й І. Дмитришин не пояснює, чому саме Борщакові випала місія очолити військову частину з

  1. ↑ Пор.: «Je Vous assure, M[on]s[ei]g[neu]r, que je me ferai un très sensible plaisir de sacrifier ma vie pour réparation de Votre fortune». (AMAE, MD, sous-série «Pologne», vol. 11, fol. 280v [Diarusz: List do mnie od syna mego kochanego, Toulon, le 9 novembre 1731].
  2. ↑ Пор. уривок з інтерв’ю І. Дмитришин кореспондентові радіо «Свобода» від 23 серпня 2005 р.: «“Якою була національна самоідентифікація Григорія Орлика?” — запитав я Ірину Дмитришин: “По-перше, він себе усвідомлював як нащадок козацької нації. У баченні Орлика, як і батька, так і сина, зрештою, посилалися швидше на Польщу, бо для них козацька нація, Україна, Гетьманщина повинні були стати третьою частиною Жечі Посполитої. Це, зрештою, була їхня єдина можливість якимось чином притягти погляди Франції на Україну. Звичайно, не треба забувати проект Виговського, і Мазепи, і Орлика приєднати Україну до Речі Посполитої. Отже, він рідко згадує слово Україна, але себе називає сином вождя козацької нації”». (http://www.vox.com.ua/data/ 2005/08/25/mif-i-pravda-pro-grafa-grygoriya-orlyka.phtml[/HIDE]).
  3. ↑ Dmytrychyn I. Grégoire Orlik: Un Cosaque Ukrainien au service de Louis XV. — Paris: L’Harmattan, 2009. — P. 110.
  4. ↑ Зокрема немає жодного доказу «численних зустрічей» Петра-Григорія з французьким послом де Монті напередодні від’їзду Орлика з Варшави в Шамбор (пор.: Dmytrychyn I. Op. cit. — P. 109).
  5. ↑ SHD, DAT, série Ya, carton 393, cahier Royal-Suédois [Ordonnance du Roy pour mettre le régiment d’infanterie allemande cy-devant commandé par le Sieur Appelgrehn, sous le titre de Royal-Suédois du 30 octobre 1742, de par le Roy].
  6. ↑ Dmytrychyn I. Op. cit. — P. 338. Пор.: «Sa Majesté ayant résolu de créer un régiment d’infanterie allemande sous le titre de Royal-Pologne, qui sera commandé par le sieur Comte d’Orlick». (SHD, DAT, série Ya, carton 393, cahier Royal-Pologne [Ordonnance du Roy portant création d’un régiment d’infanterie allemande, sous le titre de Royal-Pologne du 25 novembre 1747, de par le Roy]).
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/123&oldid=128712