Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/153

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

турному й економічному полі». Водночас І. Крипʼякевич називав імена тих людей, які були з ним однодумцями щодо необхідності зміни політики в цілому (це все були члени НТШ — Ю. Павликовський, В. Герасимович, В. Целевич, В. Бачинський, М. Кордуба)[1].

Проте зміна поглядів і дій української громади й політиків тривала ще певний час. Значною мірою це пояснювалось недолугою політикою польських властей, які прагнули не допустити розвитку «української стихії» в Польщі. Восени 1923 р. серед українських істориків виникла ідея утворити Українське історичне товариство (УІТ) за зразком діючого Польського історичного товариства. З цією метою було складено Статут товариства, який в основі базувався на зразках документів інших наукових і громадських організацій. 23 липня 1924 р. Статут УІТ разом з відповідними документами було подано до Львівського воєводського управління з метою його реєстрації і отримання дозволу діяльності. Під поданням підписалися відомі українські історики і громадські діячі, зокрема Б. Барвінський, В. Вергановський, І. Кревецький, І. Крипʼякевич, М. Кордуба, В. Охримович та інші. Проте вже наступного дня прийшов лист від Дирекції поліції у Львові, який повідомляв, що за дорученням воєводства Дирекція поліції уповноважена повідомити засновникам товариства про відмову у його реєстрації у звʼязку з тим, що поданий Статут не відповідає вимогам закону про громадські об’єднання … від 15 листопада 1867 р. (!) і, зокрема, в ньому не окреслено обов’язків т. зв. «підпомагаючи» членів товариства, а також не з’ясовано, як повинні «вирішуватися всі спори, що виникають зі стосунків товариства»[2]. З цього було зрозуміло, що влада не допустить створення ще одного вогнища українського руху. Так само зустрілася із забороною властей ідея двох знаних істориків М. Кордуби та І. Свєнціцького того ж 1924 р. заснувати при НТШ «Інститут україно-словʼянознавства та української історії». Але тут на перешкоді стали як матеріальні труднощі товариства, так і небажання деяких членів НТШ підтримати цю ідею[3].

НТШ гуртувало більшість галицьких українських істориків, а також українських вчених з інших теренів, включно з УСРР. Вони об’єднувалися в рамках Історично-філософічної секції товариства, якою фактично майже впродовж всього міжвоєнного періоду керував І. Крипʼякевич, та її комісій. Під керівництвом секції діяло спочатку чотири комісії (Археографічна, Бібліографічна, Етнографічна і Термінологічна). Згодом до них додалися Правнича (1926), Статистична (1927), Шевченкознавча (1929), Сходознавча (1929) комісії. В комісіях працювало майже 100 дослідників, переважно істориків, філологів, правників, філосо-

  1. ↑ Листи Івана Крипʼякевича до Степана Томашівського (червень 1922 — червень 1930).  — Лист 10 січня 1923 р. — С. 406.
  2. ↑ ВР ЛННБ НАНУ, Архів І. П. Крипʼякевича, № 150 («Наукове Товариство імені Шевченка»), «Статут Українського історичного Товариства у Львові», «Pismo Dyrekcji policji we Lwowie do założycieli Stowarzyszenia Ukraińskiego Historycznego Towarzystwa», б/к.
  3. ↑ Хроніка Наукового Товариства імені Шевченка у Львові за роки 1923–1925. — Львів, 1926. — С. 18.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/153&oldid=127121