кой летописи». Нарешті, в кінці тридцятих років йому вдалося випозичити текст через бібліотеку Академії наук у Ленінграді[1].
Суттєва частина книжки Возняка присвячена критиці гіпотези про Полетик. Але ядро його аргументації — порівняння «Історії русів» з «Краткой летописью» Рубана. Возняк наводить багато структурних паралелей між «Історією русів» і частиною рубанівського літопису, надісланою Кониським. В повідомленні літопису, що польський король Казимир ІV «...урядников и дворян всех, из того малороссийского народа честию и вольностию, с польськими чиновными людьми и шляхтою сравнил, что хранить и наследникам присягою утвердил», Возняк побачив коріння головної, на його думку, ідеї «Історії русів» — рівноправність руської і козацької еліти з польською шляхтою і російським дворянством. Але насамперед Возняк зосереджувався на частинах літопису, написаних Безбородьком, які охоплювали трохи більше сорока років історії козацьких земель — від 1734 до 1776 року. Тут Возняк знайшов не лише структурні, а й текстуальні запозичення, кількість паралелей суттєво зросла, порівняно з тим, що знав Слабченко. У тих, хто прочитав книжку Возняка, не лишалося сумніву, що ці два тексті справді пов’язані. Було також ясно, що частини літопису, написані Безбородьком, ближчі до «Історії русів», ніж порція літопису, надіслана Рубану Кониським. Але чи означало все це, що саме Безбородько написав «Історію русів»[2]?
Михайло Возняк вважав, що так. На підкріплення своїх аргументів учений наводив листи Безбородька батькові. Перший лист було датовано серпнем 1776 року. Молодий Безбородько писав з Царського Села і просив батька надіслати йому два літописи, гетьманські універсали і магдебурзький статут. Він сповіщав, що є люди у столиці, що хотіли б видати історію Малої Росії та переклад статуту. Другий лист, датований 31 березня 1778 року, докладався до примірника «Краткой летописи» Рубана, який Безбородько надсилав батькові. У ньому молодий Безбородько згадував, що причетний до видання і написання останньої частини літопису та завважував, що в першій частині (ймовірно малася на увазі «Краткая летопись Малой России», яка закінчувалася 1734 роком і була надіслана Кониським) повно неточностей. «Малое сие сочинение — писав Безбородько про видання Рубана, — служит теперь руководством к намереваемому нами изданию полной малороссийской истории, в которой, конечно, все погрешности летописи исправлены будут, коль только успеем собрать все потребные нам известия». «Упражняяся в свободное от других дел время сим приятным [...] трудом», Безбородько дякував батькові за те, що його навчали історії рідного і бачив у своїй роботі «изъявление моего нелицемерного к согражданам моим усердия»[3].
Возняк вважав ці листи — першим увагу дослідників «Історії русів» на них звернув Павло Клепацький — важливим доказовим матеріалом, про який не знав Слабченко. Він вважав, що на момент написання другого листа Безбородь-
