збирав таку інформацію. Дійсно, в час обшуку в нього була вилучена картотека на 77 осіб — ув’язнених спл.
Проте в матеріалах справи і в судовому засіданні не було наведено ані одного доказу того, що дані картотеки Зісельса не відповідають дійсності. Також немає доказів того, що він розповсюджував цю інформацію або мав намір це зробити.
З допиту підсудного ми з’ясували, що Зісельс збирав подібні відомості для того, щоб помогти людям, незаконно підданим примусовому лікуванню в СПЛ.
Як бачимо, ні неправдивість картотеки, ні її розповсюдження не доказані. Отже, відсутній склад злочину, передбаченого статтею 187-1 КК УРСР.
До четвертої групи відносяться два епізоди з Остапенком і Сахаровою, відносно яких у обвинувальному висновку говориться, що Зісельс систематично в усній формі поширював завідомо неправдиві вигадки, які порочать суспільний і державний лад.
а. Свідок Остапенко на попередньому слідстві, а також у судовому засіданні показав, що Зісельс у розмові з ним, у присутності Захарова, Яремкевич та інших співробітників радіотелецентру, казав, що в нашій країні особи єврейської національности підлягають дискримінації. Свідок Захаров на слідстві і в суді показав, що не пам’ятає про таку розмову. Свідок Яремкевич на попередньому слідстві категорично відмовилась підтвердити, що вона була присутня при таких розмовах. В суд її чомусь не викликали. Інші свідки цієї ніби відбутої розмови взагалі не були допитані, хоч Зісельс клопотав про це на слідстві і в суді.
Тим часом в перебігу допиту свідка Остапенка з’ясувалось, що взаємини між ними погані. Починаючи з 1972 року між ними відбувалися сутички.
Тому, при всій пошані до Остапенка як до учасника війни, ми не можемо вважати його свідчення до-
