статнім доказом того, що така розмова відбулася, і, тим більше, ставити її в вину Зісельсові.
б. Свідок Сахарова на попередньому слідстві показала, що з розмов із Зісельсом вона зрозуміла, що в нашій країні є окремі випадки зловживання психіятрією в політичних цілях.
Цей епізод також являється спірним, бо Сахарова в судове засідання не явилась, її покази не перевірені, а сам Зісельс настільки був здивований такими показами Сахарової, що висловив сумнів в участі Сахарової навіть на попередньому слідстві.
Я хочу звернути увагу суду на те, що з показів Сахарової не виходить, що Зісельс сказав про існування в СРСР зловживань психіятрією. Вона могла неправильно витлумачити його слова.
Таким чином, участь Зісельса в цих двох епізодах, а саме наявности в його діях складу злочину, потребує додаткового розслідження. Одначе суд відхилив клопотання Зісельса про виклик співробітників радіотелецентру, присутніх при розмові з Остапенком, і відмовився відкласти слухання справи до приїзду свідка Сахарової.
Тому встановити, що сказав Зісельс у цих епізодах, не являється можливим.
Розглянувши три групи епізодів, які сталися після лютого 1977 р., тобто після того як йому було зроблено офіційне попередження, ми з’ясували, що в матеріалах справи немає достатніх доказів, що Зісельс зробив злочини, передбачені ст. 187-1 КК УРСР.
Чи зробив він їх до лютого 1977 року?
Про це, напевно, краще запитати в прокурора, який підписував протокол офіційного попередження і тим самим визнав, що немає достатніх підстав для висунення проти Зісельса кримінальної справи.
Вже на цьому місці я могла б закінчити свою оборону і вимагати в суду винесення Зісельсові виправдувального вироку, бо він не тільки не розповсюджував
