стиж, входження їх у сферу державно-політичної, соціально-громадської практики, діяльності: «Декрети і постанови Центрального Виконавчого Комітету і Раднаркому Союзу друкуються мовами, загальновживаними в союзних республіках (російська, українська, білоруська, грузинська, вірменська, тюркська)[1]. Разом із збільшенням кількості республік СРСР збільшувалася і сім'я мов з цими функціями.
В. І. Ленін ще за свого життя всіляко піклувався про всебічне забезпечення розвитку національних мов, освіти цими мовами, друкування різноманітної літератури, відкриття друкарень у різних республіках, які б забезпечили цю справу.
Під керівництвом В. І. Леніна, як відомо, була розроблена Резолюція X з'їзду РКП (б) «Про чергові завдання партії в національному питанні» (15 березня 1921 р.), де, зокрема, підкреслюється завдання — «допомогти трудовим масам невеликоруських народів догнати центральну Росію, що пішла вперед, допомогти їм: а) розвинути і зміцнити у себе радянську державність у формах, які відповідають національно-побутовим умовам цих народів; б) розвинути і зміцнити у себе діючі на рідній мові суд, адміністрацію, органи господарства, органи влади, складені з людей місцевих, що знають побут і психологію місцевого населення; в) розвинути у себе пресу, школу, театр, клубну справу і взагалі культурно-освітні установи на рідній мові; г) поставити і розвинути широку сітку курсів і шкіл як загальноосвітнього, так і професійно-технічного характеру на рідній мові»[2].
Комуністична партія приділяла велику увагу цим питанням і в дальшому розвитку радянського суспільства, що зафіксовано у постановах її з'їздів, конференцій, пленумів ЦК і тому под.
В. І. Ленін надавав цьому питанню міжнародного революційного значення, бо у своїх бесідах з іноземними журналістами, діячами підкреслював положення про вільний розвиток національних мов народів Радянської країни: «…ми всіляко допомагаємо, ― говорив він американському журналістові в 1919 році, — самостійному, вільному розвиткові кожної народності, ростові й поширенню літератури рідною для кожного мовою…»[3]. У 1922 р. В. І. Ленін пояснював іншому кореспондентові: «Наш досвід створив у нас непохитне переконання, що тільки величезна уважність до інтересів різних націй усуває грунт для конфліктів, усуває взаємне недовір'я, усуває побоювання будь-яких інтриг, створює те довір'я, особливо робітників і селян, що говорять різними мовами, без якого ні мирні відносини між народами, ні скільки-небудь успішний розвиток усього того, що є цінного в сучасній цивілізації, абсолютно неможливі»[4].
Рівноправність національного життя народів СРСР, у тому числі й рівноправність, всебічне сприяння розвитку національних мов, забезпечення їх престижу, було здійснено на ділі й закріплено законодавчо Конституцією Союзу РСР і Конституціями союзних республік: Стаття 123-я Конституції СРСР проголошує: «Рівноправність
