Ще в дореволюційні роки увагу В. І. Леніна привертало також питання про мову міжнаціонального спілкування народів, що живуть у багатонаціональній і багатомовній державі. Спостерігаючи мовну ситуацію в країнах Європи, Америки та ін., посилення економічних, історичних, наукових і культурних зв'язків між народами, між робітниками різних національностей, він бачив історичну потребу і необхідність умовах міжнаціонального спілкування, які були б обрані для цієї мети трудящими цілком добровільно, у своїх життєвих інтересах. Ще в 1913 р. В. І. Ленін писав, що «…потреби економічного обороту завжди змусять національності, які живуть в одній державі (поки вони захочуть жити разом), вивчати мову більшості. Чим демократичніший буде лад Росії, тим … найстійніше потреби економічного обороту штовхатимуть різні національності до вивчення мови, найбільш зручної для спільних торгових зносин»[1]; «…потреби економічного обороту самі собою визначать ту мову даної країни, знати яку більшості вигідно в інтересах торгових зносин. І це визначення буде тим твердіше, що його прийме добровільно населення різних націй, тим швидше і ширше, чим послідовніший буде демократизм…»[2].
Такою мовою міжнаціонального спілкування ще в дореволюційній Росії стала російська мова. Всупереч царській реакції, ідеології буржуазного націоналізму і шовінізму різних мастей високорозвинена російська мова, яка до пригноблених народів несла світло визвольних ідей і передової культури, стала для народів Росії мовою міжнаціонального спілкування і єднання. Цього палко прагнули самі численні народи Росії, що знайшло своє вираження у ряді відомих висловлювань революційних і культурних діячів багатьох народів нашої країни і світу. В. І. Ленін боровся за те, щоб були ліквідовані перешкоди, що утруднюють «…великій і могутній російській мові доступ в інші національні групи…»[3], щоб були створені умови, за яких би «кожний житель Росії мав можливість навчитися великої російської мови»[4]. Своєю творчою допомогою російська мова сприяла виробленню писемності багатьох безписемних мов народів Росії, підвищенню рівня досконалості ряду молодописемних і старописемних мов. Вона стала могутнім засобом єднання вільнолюбних народів багатонаціональної держави в їх боротьбі за соціальні і національні права.
З перших днів Великої Жовтневої соціалістичної революції, В. І. Ленін, Комуністична партія і Радянський уряд приділяють максимум уваги до всіх націй і народностей СРСР, до розвитку їх мов. У Декларації про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік урочисто відзначається, що в таборі соціалізму, в соціалістичній державі, якою є Радянський Союз, панує «…взаємне довір'я і мир, національна свобода і рівність, мирне співжиття і братнє співробітництво народів»[5]. У «Договорі про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», прийнятому 30 грудня 1922 р., підкреслюється, зокрема, положення, що характеризує рівноправність національних мов народів СРСР і їх високий пре-
