добровільного вивчення, поряд з рідною мовою, російської мови, який відбувається в житті, має позитивне значення, бо це сприяє, взаємному обмінові досвідом і прилученню кожної нації і народності до культурних досягнень усіх інших народів СРСР і до світової культури. Російська мова фактично стала спільною мовою міжнаціонального єднання і співробітництва всіх народів СРСР»[1].
У мовному житті народів Радянського Союзу встановилася загальновизнана практика: гармонійне поєднання функцій національних мов країни і мови міжнаціонального спілкування і єднання — російської мови. При цьому національні мови радянських народів діють у всіх сферах суспільного життя як високорозвинені літературні мови. Російська мова з честю виконує свої завдання мови міжнаціонального спілкування і співробітництва народів СРСР, мови міжнародного діяння. У всіх республіках СРСР народи, поряд зі своїми національними мовами, глибоко вивчають, оволодівають і російською мовою, яка розширює, збільшує життєві можливості людини в нашій багатонаціональній і багатомовній країні. Таким чином, у багатонаціональному радянському суспільстві широкої практики набув той тип плідної двомовності, який забезпечує повні функції як національних, рідних мов, так і другої мови — мови міжнаціонального спілкування. Досвід національно-мовного будівництва в СРСР використовується в ряді багатонаціональних країн світу.
Наукові і соціально-політичні основи двомовності в радянському суспільстві, які базуються на ленінському принципі рівноправності і вживання національних мов. У всіх сферах суспільного життя, втілення цього принципу в житті народів СРСР знайшли своє висвітлення в ряді досліджень радянських мовознавців, зокрема, у такій фундаментальній колективній монографії, як «Проблемы двуязычия и многоязычия» (М., «Наука», 1972), що вийшла до 50-річчя з дня утворення СРСР. Тут підкреслені соціально-правові аспекти двомовності у радянському суспільстві, розквіт національних мов народів СРСР і добровільне обрання ними російської мови як мови свого міжнаціонального спілкування. Саме в соціалістичному суспільстві можливе це гармонійне поєднання функції мов, при якому національні мови не втрачають свого обличчя, своїх суспільних функцій. Адже відомо, що практика використання однієї з мов у ролі мови міжнаціонального спілкування спостерігається і в капіталістичних багатонаціональних державах. Однак там відбувається насильницьке нав'язування її народам без розвитку національних мов, без піднесення їх престижу, їх прав, їх суспільних функцій. При цьому національні мови приречені на пригноблене існування у сфері вузького, домашнього побуту, в рамках якого-небудь поселення і тому под. Таке становище спостерігається в ряді країн Африки, Азії, Америки.
Наукові дослідження цих питань у капіталістичних країнах не виходять за рамки вузьких аспектів двомовності. Наприклад, у 1967 році Канадський комітет ЮНЕСКО і Монктонський університет
