провели спеціальний семінар, присвячений проблемам двомовності. У 1969 році було опубліковано матеріали цього семінару ― «Description and Measurement of Bilingualism: an international Seminar University of Moncton. June 6–14, 1967.» L. G. Kelly, ed. Univ. of Toronto Press (1969), 442 p.
На жаль, учені, що брали участь у цьому семінарі, як свідчать їх доповіді, зачіпали тільки побутові, в кращому разі методико-педагогічні питання двомовності. Соціально-правові проблеми розвитку національних мов, їх суспільні, естетичні функції, шляхи їх розвитку і взаємовідношення з мовами міжнаціонального спілкування зачеплені не були, нібито й немає пригноблення національних мов багатьох народів Африки, Азії, Америки… Навпаки, тут навіть вихваляються переваги «мови білих» (зокрема, англійської)[1]. Це красномовне, навіть кричуще замовчування у такому животрепетному питанні сучасності об'єктивно закликає до посилення боротьби за свободу і розвиток національних мов як частини загальної боротьби за соціальні і національні права пригноблених народів. Радянське мовознавство своїми теоретичними і практичними роботами дало світовій лінгвістичній науці фундаментальні дослідження про сім'ю 130 мов народів СРСР, їх історію, структуру, розвиток і функціонування, їх роль у житті багатонаціонального соціалістичного суспільства.
Ставлення до мов націй і народностей СРСР з боку Комуністичної партії і Радянського уряду грунтується на ленінському положенні про те, що національні відмінності між народами і країнами «будуть держатися ще дуже й дуже довго навіть після здійснення диктатури пролетаріату у всесвітньому масштабі…»[2].
У Програмі КПРС зафіксовано дальший шлях розвитку націй і національних мов: «З перемогою комунізму в СРСР відбудеться ще більше зближення націй, зросте їх економічна та ідейна спільність, розвинуться спільні комуністичні риси їх духовного обличчя. Проте стирання національних відмінностей, особливо мовних відмінностей, ― значно триваліший процес, ніж стирання класових граней»[3].
Ленінські положення про розвиток національних мов народів СРСР, про російську мову як мову міжнаціонального спілкування народів СРСР, що є програмними основами політики КПРС і Радянського уряду в цьому питанні, повністю втілені в житті народів СРСР, у розвиненому соціалістичному суспільстві Радянського Союзу. У нашій країні сформувалася нова історична спільність людей — радянський народ, єдина інтернаціональна спільність, що характеризується монолітною дружбою усіх націй і народностей країни. Ця нова соціальна структура суспільства утворилася не шляхом асиміляції народів, нівелювання їх національних рис, ігнорування їх мов і культур, як це буває у багатонаціональних капіталістичних країнах, — вона виникла на основі постійного врахування «як спільних інтересів усього нашого Союзу, так і інтересів кожної з республік, що його утворюють, — така суть політики пар-
