тії в цьому питанні»[1]. Наше розвинуте соціалістичне суспільство досягло розквіту державного, економічного, духовного життя усіх націй і народностей великої багатонаціональної країни, піднесення цих національних здобутків до високого рівня єдиної багатонаціональної спільності, зокрема єдиної багатонаціональної культури з її інтернаціональним характером. Яскраву реалізацію одержує при цьому положення про соціалістичну за змістом, національну за формою культуру народів СРСР, про розквіт мов народів СРСР. «Викликає велике задоволення той факт, — говорив у Звітній доповіді ЦК КПРС XXIV з'їзду КПРС Л. І. Брежнєв, — що плодотворний розвиток літератури і мистецтва відбувається в усіх наших республіках, на десятках мов народів СРСР, в яскравій різноманітності національних форм»[2].
У Радянському Союзі немає мов «державних» і «недержавних» — вони усі рівноправні в усіх сферах життя багатонаціональної Радянської держави. Про розквіт мов соціалістичних націй і народностей СРСР свідчить розвиток преси цими мовами. Ось деякі дані: «У небачених раніше масштабах створюються і публікуються мовами народів СРСР твори літератури і мистецтва, наукові праці, видаються газети і журнали. За роки Радянської влади вийшло понад 2,4 мільйона книг загальним тиражем 38,3 мільярда примірників. Книги видавалися 145 мовами, у тому числі 89 мовами народів СРСР… У країні випускається 7 863 газети, 5 966 журналів та інших періодичних видань»[3] мовами народів СРСР. Підкреслимо: книгодрукування в СРСР здійснюється 145 мовами народів світу (пор.: з близько 3000 мов світу писемними літературними є близько 250[4]), тобто більш як половиною літературних мов світу; у дореволюційний час в Росії література існувала тільки 13 мовами народів країни, а в СРСР — 89 мовами; десятки народів у роки Радянської влади вперше одержали писемність і літературну мову (малочисельні народності і групи СРСР — їх близько 60, деякі налічують трохи більше ста чоловік — добровільно, за мотивами доцільності, користуються мовами великих націй, серед яких вони живуть). Таким чином, здійснені споконвічні мрії і думи народів, які звучали у творіннях їх геніїв: «И назовет меня всяк сущий в ней язык», — сподівався О. С. Пушкін; «Німим отверзуться уста», — вірив Т. Г. Шевченко…
Перепис населення СРСР 1970 року показав, що 94 проценти населення країни назвали своєю рідною мовою мову своєї національності, а шість процентів — мови інших національностей. Це величезна перемога ленінської національної політики КПРС, що виховала у радянських людях як ідеологію пролетарського інтернаціоналізму, радянського патріотизму, любов до своєї великої Батьківщини — Радянського Союзу, так і любов до своєї нації, до її славних історичних традицій, її культури і її мови. Ці факти повністю заперечують вигадки буржуазних націоналістів, ревізіоністів і под. про «русифікацію», про насильницьку асиміляцію національних культур і мов. Одночасно перепис показав дальше
