віддають перевагу «вищій», «кращій» місцевій культурі, перед якою навіть розвинені мови (німецька, французька), а не тільки якась там «селянська мова, що має убогу літературу і писемність» (як, наприклад, — за словами одного з авторів книги Натана Глейзера, ― українська[1]), звичайно ж мусять спасувати. Однак слід, відзначити, що приклад з українською мовою заводить цих учених у явно конфузне становище. Загальновідомо, що українська мова ніколи не була обмежено селянською і має давні культурні традиції. Наукові трактати літературною українською мовою свого часу, не кажучи про художні твори, ділові документи, твори духовні, полемічної літератури, епістолярії, відомі з XIV ст. і навіть раніше; цією мовою, як і латинською, польською, грецькою, церковнослов'янською, створювали свої праці ще в першій половині XVII ст. учені Києво-Могилянської академії, заснованої у 1632 р., цією мовою створена класична українська література ще в дореволюційні часи: імена І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Мирного, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки та інших відомі культурному світові поряд з великими іменами інших народів і не потребують нічиєї ласки. У радянський період своєї історії українська мова, як і мови всіх братніх народів СРСР, покликана до багатогранного державного, наукового, освітнього і культурного життя, стала високорозвиненою у всіх своїх функціональних стилях літературною мовою, якою створена різноманітна література, яка досягла досконалості і в своєму уснолітературному типі…
Повертаючись до початку характеристики мовної ситуації в США, наведемо висловлювання відомого англійського письменника, громадського діяча з світовим ім'ям Джеймса Олдріджа:
«Імперіалістична Америка, — пише він, ― навіть і не намагалася створити хоча б видимість збереження національних особливостей іммігрантів, що поселилися на її території. Навпаки, суспільний тиск, якого зазнавали іммігранти, змушував їх насамперед стати американцями, а колишню свою культуру ― чи то італійську, шведську, фінську, іспанську чи грецьку ― відкинути геть… Внаслідок процесу змішування рас і народів американська культура, безумовно, збагачується. Але при цьому жодна культура (і мова — додамо ми. — І. Б.) того чи іншого народу не зберігається. Америка не стала співдружністю націй»[2].
Не знаходячи державної підтримки їх прав, престижу, зникають із суспільного життя, вимирають кельтські мови — мови кельтських нацменшостей, що населяють Великобританію і, частково, Францію (мови валлійська, ірландська, бретонська, гельська, або шотландська, менська, а також уже відмерла корнська)[3].
Метод насильницької асиміляції культур і мов народів, що населяють країну, застосовують і китайські ревізіоністи, які здійснюють великоханьський курс Пекіна. Відомо, що Китай населяють близько 50 різних націй, народностей і національних груп. Крім ханьців, або безпосередньо китайської нації, тут живуть і інші народи, деякі з них — багатомільйонні; вони мають свою давню історію,
