самобутню культуру, мову — такі, наприклад, як уйгури, монголи, чжуани, тібетці та ін. Фактично вони позбавлені права на створення своєї національної державності, розвиток своєї культури, мови, освіти рідною мовою. Метою державної політики Пекіна є примусова асиміляція, зокрема ― культур і мов народів — нацменшостей Китаю. Отже, у цій сфері, незважаючи на всі демагогічні заяви, такі дії збігаються з діями, політикою американського імперіалізму і, природно, це мають нічого спільного з положеннями марксизму-ленінізму в національному питанні[1].
Щодо мовної ситуації в Канаді, то, як відомо, тут англійська і французька мови законодавчо одержали права державних мов, тобто мов парламенту, державних установ і актів, суду і тому под. Мови інших етнічних груп (датська, італійська, китайська, польська, російська, українська, фінська та ін.) цього статусу не мають, хоч і вивчаються в окремих школах і університетах.
Однак деякі події в житті Канади підтверджують, що в капіталістичному світі спроби добитися рівноправності суспільного функціонування хоча б кількох мов народів, що населяють країну, призводять до політичних ускладнень.
«Інтернешнл геральд трібюн», аналізуючи невдачу канадського прем'єра Трюдо на останніх парламентських виборах, пише, що «рішучість Трюдо запровадити принцип двох мов у всій Канаді як необхідну умову для збереження національної єдності — коштувала лібералам багатьох голосів на Заході»[2].
Відомо, що ідеологи і пропагандисти капіталістичного ладу в своїх атаках на соціалістичну співдружність народів, на вчення марксизму-ленінізму широко використовують з диверсійною метою націоналізм, щоб посіяти ворожнечу між народами. Зокрема, різних мастей буржуазні націоналісти, найманці імперіалістичних розвідок вигадують різні нісенітниці про мовну ситуацію в Радянському Союзі, в тому числі і на Україні. Причому, залежно від характеру цих ворожих настанов, від «розроблюваного сюжету», вони говорять то про «русифікацію», про запровадження «єдиної» мови, то, навпаки, стверджують що Радянська влада розплодила дуже багато національних мов «розробила» їх з тим, мовляв, щоб легше правити народами…
Усі ці твердження викликають у радянських людей, в країнах соціалістичної співдружності, у людей доброї волі в усьому світі лише зневажливу посмішку.
Розвиток і вдосконалення національних мов, здатність їх до засвоєння і позначення дедалі нових понять, що висуває життя, розвиток суспільства, вимагає боротьби проти буржуазно-націоналістичних тенденцій архаїзації, викривлень у мові, прагнень до штучної обмеженності й раритетності, вимагає боротьби за чистоту й багатогранне збагачення мови, її контактів з іншими мовами. Наукова розработка цих питань, практичні заходи боротьби за чистоту мови є актуальним завданням мовознавчої науки і всієї нашої ідеологічної роботи.
