рису чи особливість явищ мови — словосполучення і речення. Все ж не залишається непоміченим, що такий компромісний підхід до синтаксису в ряді випадків приводить до змішування і еклектичного поєднання різнорідних критеріїв. До речі, навіть і таке вирішення питання не вичерпує всього кола явищ, що мають відношення до синтаксичної проблематики»[1].
Задовільним, звичайно, таке тлумачення синтаксису не може бути вже тому, що будується воно на виділенні тільки об'єкта дослідження, через це не уникає однобічності і приводить до суперечностей у теорії синтаксису. З прийняттям цього розуміння постае необхідність стверджувати як факт існування двох одиниць мови як реальних у своєму окремому існуванні, як паралельно існуючих у мові ― речення і словосполучення. Ствердження, зрозуміло, таке є і в проблемних наукових працях, і в пірручній літературі: «Словосполучення і речення — це синтаксичні одиниці різних рівнів мови, які знаходяться у взаємозв'язку»[2], більше того, «словосполучення - це синтаксична одиниця, що існує незалежно від речення»[3]. Прямолінійна категоричність ствердження надає видимих ознак переконливості, однак від цього воно не стає істинним, бо не спирається на факти і суперечить прийнятим теоретичним положенням. Воно заперечується простим фактом. Візьмімо будь-який текст, тобто відрізок зафіксованого мовлення, і ми в ньому не знайдемо жодної незалежно від речення існуючої, окремої одиниці мовлення, що носить назву словосполучення. Воно спростовується загальновизнаним положенням про те, що реально існуючою, живою одиницею мови як засобу спілкування є речення, в якому формуються і формулюються думки, якимн люди обмінюються.
Крім того, визначення синтаксису на основі об'єкта не повинне усувати з уваги того, що речення як об'єктивно існуюче явище мови фактично виступає разом з тим об'єктом вивчення інших наук. Напр., у реченні Всякий ромб є паралелограм математика бачить одиницю спеціальної інформації. Інакше кажучи, конкретний зміст речень визначає цей об'єкт як предмет різних спеціальних галузей знань; закономірностями в будові думки він виступає предметом логіки, яка бачить у реченні ― судження (наведене речення є простим категоричним загальноствердним судженням).
Розуміння синтаксису, визначення його характеру й змісту повинне спиратись, як бачимо, на виділенні не одного лише об'єкта, але особливо — предмета дослідження, саме на чіткій визначеності якостей і властивостей пізнаваного явища, закономірностей його зв'язків і відношень, коротше — визначеності того аспекта дослідження об'єкта, з яким стає він предметом наукового пізнання.
Увиразнити риси предмета пізнання допомагає номінальне визначення, тобто розкриття змісту слова, яке служить назвою галузі знань. Звичайно, значення слова не є тим поняттям, зміст якого розкриває зміст самого вчення, але вирізняє деякі характеристичні риси його предмета, дозволяє часом якось по-новому, особливо поглянути на явище, що нас цікавить.
