чарівна, на те лиш, щоб в мінути недогляду в провал темний враз шморгнути.
Слово темний може входити до складу образного розгорнутого порівняння, де на фоні широкого контексту воно сприймається як стрижневе і в контекстуальному антонімічному поєднанні (темний шлях — світиться оконечко), і як елемент об'єкта порівняння: як тішить око світле віконечко на темному шляху, так у горі допомагає щире словечко: У сльоту зимную, в однину мглистую я дорогою йду тернистою; кого я любив, ті забулися, з ким дружив — відвернулися. Важко в пітьмі йти ще й грязюкою, де брехня сичить вкруг гадюқою. Та як радісно серед трудного шляху темного і безлюдного вгледіть — світиться десь оконечко. Так у горю нам щире словечко.
До важливих ознак індивідуальної мовотворчості письменника належить своєрідне застосування мовних засобів. Загальновживане слово для І. Франка було часто одним з активних засобів створення підтексту політичного звучання. На фоні такого підтексту саме загальновживане слово сприймається як таке, що зазнало семантичних зрушень у бік вираження суспільно-політичного значення. У цьому плані особливу увагу звертають на себе дієслова з актуалізованою семою на означення понять множинності дії — рости, іти, цвісти, повзти, пхатися, ревти, гриміти, гуляти, простувати, сунути, тіснитися, стояти, литися тощо; Повзе облуда, здирство, плач народу, цвіте бездушність, наче плісень з муру. Довги вже дверима і вікнами пхаються. Весно, ох, довго ж на тебе чекати! Весно, голубко, чому ж ти не йдеш? Чом замість себе до вбогої хати голод і холод, руїну і страти в гості ти шлеш? (…) Стогін іде по селищах убогих, діти гуртами на задавку мруть (…).
Як справжній син свого народу, І. Франко черпав образні засоби з народної мови. Малюючи картини страждання трудящих, поет-революціонер підсилював актуалізовану сему дієслів народними словами і словосполученнями типу ссати кров, лити піт, сльози без міри та ін.: Післанці півночі в далекій юзі, в прекраснім краю барв, багатства, пісні, перекажіть про сірі, безутішні мли, що стоять на нашім виднокрузі! (…) та сли й там бідні схнуть, терплять, ридають. Сли й там ссе кров їх, сльози й піт, а хліб дає не їм — мовчіть! мовчіть! Неправда і без міри ллється.
І. Франко дав чудові зразки індивідуально-авторських образних засобів вираження поняття суспільно-політичного значення. Ціла низка виразів, що народилася під перем письменника, сталі крилатими, напр.: гніздо недолі, пасма долі, судьби колеса, змій гніздище, власть і право нагайки, кнута, мертвоти п'ятно, воля слабоума, холод болю і розпуки, свобода спання, людовладників гнет, тачка життя, шкаралущі пересуду, тьма життя, вал лицемірства і зла, ярмо недолі й тьми, багно життя, горя домовина та ін.
Такі словосполучення на позначення понять капіталістичної дійсності дістають у авторському контексті високого ступеня емоційної наснаженості через уведення означень, які так само, як і опорний iменник, поза текстом є загальновживаними і не мають
