кої мови, бо ж вона має вже в собі величезну частину сього- часних малоруських особливостей»4.
До такого висновку А. Ю. Кримський дійшов, вивчаючи па- м'ятки книжної писемпості, що значиою мірою була під впли- вом церковнослов'ятської мови. Оставнім часом учені почали звертати увагу на графіті та залучати їх до наукових дослі- джень. Завдяки чіткій локалізації цих пам'яток можна більш» мепш певно окреслити арсай поширення тієї чи іншої діалект- ної рисн, визначити час Її появи. Графіті фіксують чимало рис розмовної мовн, й тут виключений вплив пізпіших перепису- вачів. Отже, за їх допомогою можна зробити деякі уточпення щодо висупутої ученим гілотези.
Проведення досліджень лише на матеріалі київських графі» ті дає можливість виділити в Їїхпій мові деякі діалектні риси, характерпі для давньокиївської говірки, але майже не зафік- совані пам'ятками книжиої писемності ХІ--ХТУ ст, Графіті під- тверджують думку А. Ю. Кримського про ісвуванчя у мові дав- ніх киян українських рис. Але тут проявляються здебільшого ве ті риси, на які вказував учений, а скоріше інші-- ті, які він навіть не згадує. Адже сам учений зазначав: «малоруське наріччя, досить консервативие в галузі морфології, є далеко пе таким в галузі фонетики»5,
Ї справді, фонетика київських графіті зазнала більше змін у бік української мови, між морфологія або синтаксис. Графіті, ці споптанні записи жителів міста Києва, можуть дати певне уявлення про Їхню мову.
Якою ж вопа була?
Як відомо, спільпослов'яцська мова не мала звука ф. ПП: віше віп прюйшов па Русь із ерецької або інших індоєвропей- ських мов. Тривалий час він був артикуляційно чужим для східних слов'ян, У вимові вопи його замінювали на (п), (Бу), або (0. Це фіксують і староукраїнські пам'ятки ХІМ--ХМІ ст. Ходорь (гр. 1370), Хома (гр. 1388), Хведка (1490), Хведоре (Луцька гродська книга 1567).
Але київські графіті, па відміну від інших пам'яток, мають такі заміпи вже в Хі--ХИ ст: ХІ ст.-- Трохме (напис було знайдено під час археологічних досліджень Золотих воріт); ХИ ст. -свподоби ма гербшьнаго отче Хефда (Київський Софій- ський собор), Тудорь, Тудоровоу недблу.
А. Ю. Кримський, а ло вього й М. О. Максимович, рисою української мови вважав плутання у та в: вегодникт, усєленая (ХІ ст.), Від себе зазначимо: графіті ХІ, а також ХІЇ--ХПІ ст. подібних прикладів пе звають.
До українських рис давньокиївського говору ХІ єт. учений відносив плутання ві та и, а також Б та і. Київські графіті за- фіксували лише один приклад такого плутання: ги помози ра- боу своємоу Сомеонови цгрєшьнику яко ть єсотє вістиноу (ХП ст.. У київськософійських графіті маємо: святці богоро-
