Т. М. НАЄНКО, асп., Київ. ушот
А. Ю. КРИМСЬКИЙ В ДИСКУСІЇ ПРО ЄДНІСТЬ "7 УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ
Йдеться про участь студента Лазарсяського інстигуту Лготашиола Крям- ського в дискусії з питаїш, формушантяі єдиної лігературиої національної мовв. Розглядається його стаття «Йаша язикова скрута та спосіб зарадити лихові», що дістала високу омінку прогресивпих літераторів.
Пропоноваца розвідка стосується того періоду патої історії, коли на Галичині українська літературна мова мужала в про- тистоянні язичію, а на російській Україпі Її просто «пе бьло и бьть по могло», Проблема формування єдипої літературної націопальної мовп па кілець ХІХ ст, настійно вимагала вирі- шення, тому пе могла не хвилювати широкі кола української інтелігеюції, Пе зупипятимемося докладно на протиборстві мос- квофілів з пародовцями, ва розбраті, що панував між радика- лами та реакціонерами з питань національпих, а отже і загаль- нополітичних, Нас цікавитиме лкше один епізод з бурхливого культурпого руху, в якому взяв участь молодий Агатапгел Кримський, тоді двадцятилітвій стулент Лазаревського інсти- туту.
1891 р. у серпневому числі Львівського місячника «Прав- да» Борис Грінчевко (під псевдопімом Василя Чайченка) почи- нає друкувати критичну статтю «Галицькі вірші». Про її мету вів листовпо повідомляє М. Комарова: «В ній я хотів довести галицьким поетам, що вони шилуть не акраїдського мовою,-- тим і не можуть шіколи сподіватись, щоб їх колю читапо на Вкраїні... Треба шарешті показати людям, що так ліло стояти не може і що вони, проповідуючи єлиість з українською хітера- турою, мають її тільки в устах, а пе пасправді шроводяте сев жаття» !
Грінченкова критика була пе безпідставпою. Всілякі «без- мозкі віршоляпи» із такими приблизно «творами», як у Мас- ляка:
Ломить горе нас всіляке, Не мале-- Коле терня ріжнораке, От пустсі?
і подібними ж перекладами навряд чи могли претендувати на широке читацьке коло. Грінчепко докладно апалізує недолугу метричну будову поезій Дубенського, Студинського, Бачитсько- го, Філаретова, демонструє покалітені граматичні форми, наго- лоси, розставлені, де заманеться; але особливо дорікає Їм за зловживання полопізмами, старослов'янізмами, «москалізма- ми», вузьковживаними діалектизмами й подібним «мовним мот- лохом», «що його не подужає ніяка голова, опріче спеціально па те вимуштруваної» 8,
Не обійшлося й без узагальнегь, Навіть І, Франкові, який
завжди послідовно боровся за чистоту і зрозумілість галицько-
(СО Г.М. Наєнко, 1992
13
