го письменства, перевидаючи свої твори, правив Їх відповідно до норм ехідноукраїнських письменників, - адресувалися ті ж закиди щодо забрудненості мови, що й третьорядпим віршома- зам-«рутепцям», Скориставщись цим прорахунком, народовська «Правда» не забарилась додати до публікації «Слівце від ре- дакції», у якому поряд із зойками над «заведбаними найдорож- чими святощами» -- народною мовою -- очорнила «галицьких. русинів», які «несвідомо самі для сего-- а едине недбальство про чистоту мови-- сприяють ширшати багнам вивародовлення і асиміляції» , Малися на увазі І. Франко та Його радикальне оточення. 7
Та й рлузливий тов статті, нищівні оцінки і вбивчі характе- ристики викликали бурхливу реакцію в літературпнх колах, де в запалі залишили без уваги авторові сподівання па те, що в його «часом дошкульних словах ніхто не добачить ворожости, і зрозуміє, що викликала їх сама йюбов до дорогого нам усім діла»).
Не чекаючи продовження Грінчерконої статті, Фрапко 3 властивою йому гостротою вміщує у вісімнадцятому числі «Зо- рі» відповідь «Говоримо на вовка -- скажімо і за вовка». Він звинувачує свого супротивиика у верозуміниї особливостей за- гальпого процесу розвитку мови: «Відомо, що Галичина за весь час свого історичного життя.. майже нікоди не стаповила одпу політичну і культурну цілість з подніпрянською Україною... Не тільки інтелігенція, вихована в інших школах і серед інших обставин політичних, але й народ з його мовою, звичаями й творчістю, не сходячи зі спільної української основи, все-таки проявляє багато відтінків, котрих не бачити може тільки слі- дий.. Аві знівечити, апі замазати тих відтінків не можна, та й чи треба? Адже ж се.. здобутки дійової праці, котрі чомусь народились і повийні вийти на пожиток пілості» 8
Разом із тям Франко погоджується з багатьма критичними зауваженнями Грінченка й дещо передчасно вишуватить його в гордому сектярському пуризмі-- в наступних подачах «Галиць- ких віршів» той наближається до подібних висновків.
А дискусія розгорялась. Ще б пак -- були зачеплені, амбіції галичан, які таки зробили немалий влесок у розвиток укра» ївської літературної мови, зокрема прилучаючи Її до надбань європейської культури: «Хоч сяк-так, а все-таки дали в руки галицької читаючої громади і «Фауста» Гете, і «Каїна» Байро- на, і «Вільтельма Теля» та «Орасанську дівчину» Шіллера, не говорячи вже про мпогі десятки томів повістей та канжок шкільних» 7,
Суперечка почипає збиватись на авторські амбіції, І тут лунає голос А. Кримського. Йога стаття «Наша язикова скру- та та спосіб зарадити лихові» цікава пе лише своїм конструк» тивним характером, а й високим загальним філологічним рів нем.
Намагаючись оборопити Франка від несправедливих звину»
14
