вачень, Кримський дає високу оцінку його творчості, яка яскра- ва вирізняється на тлі «віршоляпів», Поряд із цим вів підкрес- тиюю, що «коли Франко є найперший письмениик в Галичині, то Пайчешко -- перший між новітніми українськими» 2, Їх нерозу- міпия позицій одне одпого не могло Йти на користь слільній справі. сі
Центральшим литанням дискусії, навколо якого поламали немало слисів, було про співвідношення питомо українських слів із запозиченнями і діалектизмами. Грінченко категорично вимагав «насамперед викинути із мови такі форми, що очевид- но прийшли до пас з чужини»). А. Кримський резонио заува- жує, що це питання «зразу не вирішиш», Перш за все слід бра- ти до уваги характер фупкціопування лексеми. «Справді-бо,-- пише він, - який нам клопіт до того, що якесь слово або схоже з польським, або навіть живцем узято з польської мови, -- Який нам клопіт, раз воно вже усвоєне, стало рідним, вживається не якоюсь однією особою, але народом на чималім обширі? Вже якщо варто втікати від того чи того «полонізму», то не через те, що він полопізм, а через те, що його вживають і розуміють тільки па дуже малій простороні, а в другім місці вже не зро- зуміють...» 19, -
З такою ж обережністю треба підходити й до кваліфікації «москалізмів» -- форми, наведері Гріпчепком як приклади ру- сизмів, у більшості виявилися «щиро руськими і навіть старо- давніми». Це дало привід Кримському навіть трохи образли- во звинуватити Грінченка в філологічній кекомпетептності.
Ще один момеквт, якого торкається автор,- це питання про неологізми, штучно творепі письмеппиками: бідна на абстракт- ну лексику, мова тоді потребувала такого втручання. Вимога, яка ставиться Кримським до цієї роботи,- дотримуватись за- кономірностей і духу українського словотвору: «Коли од умо- на ми образуємо умовний,- твердить він,-і далі-- не звісне народові умовність (сопаїніолаїів), або од місч ти тасоз міст, то ці витворені слова можна вважати за рід- в»,
Подібна ситуація є цілком природною, стверджує він, нага- дуючи ситуацію в Росії ва початку ХІХ ст. а саме суперечку між шишковістами й карамзіністами. «Перші брали слова з церковнослов'янської мови, ковали новітні на взір їх; другі де- що брали-таки з простонародної мови, імейно основу, а багаць- ко кували на взір європейських («влияцие» -- іпіїшепсе, «пред- мет» -- обіесі, обіесіцт). Скінчилося на тім, що все потроху зіллялось, зрівнялось, образувалася дуже гарна літературна російська мова, котрою говорять інтедігенти, але простому ве- ликоруському пародові чималенько слів у ній (вищих понять) незрозумілі» 8,
Перебуваючи на послідовно демократичиих позиціях, Крим» ський наполягає на принципі загальнозрозумілості літератур- ної мови: «Примушурвати галичан жертвувати рідною (і що най-
15
