уоловиіше -- простонародною-таки) мовою задля української -- пе буде несправедливість, кривда задля галицьких мужиків» 13, роз'яснює він свою думку в листі до Грінчепка.
Але як же відрізнити вузьковживаний дідлектизм від слова російського або польського? «Нема критерію!» - вигукує ав- тор, зауважуючи, що в сумнівних випадках дехто зможе навіть широковживані народні слова вважати «незрозумілими провін- ціалізмами чи виганяти» М. Вихід бачиться у створепні росій- сько-україпського словиика на базі автентичинх джерел - - «він би добре зарадив нашому лихові» 9, А. Кримському належить іліціатива у цьому питавні. Він листовно ділиться ідсею з 1. Франком: це мала б бути, за його задумом, колективна ро- бота всієї української громали, яка б не тільки послужилася «справі язиковій», але й стала б засобом згуртування демакра- тичних сил України по обидва боки кордону.
Правда, пропозицію взяти керінинцтво цією роботою на се- бе І. Франко зустрів без захвату, віп навіть відповів, що в Га- личині не відчувається потреба такого словаря!8, Письменник добре розумів, що молодого студента більше цікавила органі- зація легальної гурткової роботи, а тому цілком справедливо відказує, що створення словника «може і повно бути тільки ділом одпого-двох спеціалістів, запрягати ло такої роботи гурт молодіжі, палкої, котра бажає живого діла, а щонайменше живих думок, се значило би по короткім часі розігнати Її і від того діла, і від цілого українофільства» 17.
Заклик поки що залишався без відповіді.
Звичайно, пе в усьому й А. Кримськяй мав рацію. Папри- клад, штучній формі «висчатління» він падавав перевагу над «враженням», бо «простий українець... рос. влечатленис міг ско- ріше чути, ніж мтагепіе...» ІЗ; або, говорячи про діалектну осно- ву в розвитку української літературної мови, висловлював здогад, що «те з царіч стане папуючим, яке зробить найбільше ла рідпім полі,- яке видасть найкращі писання» 29.
В цілому стаття дістала високу оцінку прогресивних літера- торів. «Щиро мушу Вам логратулювати За статтю о нашім язиковім безголов'ю, - пише Ї. Франко.-- Се, признаюсь Вам, яерша Ваша стаття, котра мені вповні подобалася і під котрої виводами і аргументацією я готов майже всюди підписа- тися» 20.
Хоча загальний тон статті і не імлонував Б. Грінченку, то дя «маненька спірка про мову» ніяк не впливули на його дружні стосупки з А. Кримським і не завадила Їх подальшому жваво- му листуванню.
У дискусії пролунали й ініпі голоси: М. Школиченка (Коно- пепка), Лосуна (І. Верхратського) та І. Кокорудза. Вопи були гостро критикозані в статті Б. Грінченка «Кілька слів про на- шу літературну мову», якою він підводив підсумки розмови (30- ря. 1899. Хе 15--16). Верхратському було вказано ша непрах вильне розуміпня й використацня термінів «мова» та «наріччя».
16
