«Язика галицько-руського»,-- каже Ь "рінченко,-- пе може бу- ти, як ве може бути «язика херсонсько-руського» і т. д. На Ки- ївщині, Херсонщині, Галичині і т. д. «живе один народ -- укра- Тисько-руський, і говорить однією мовою -- українсько-руською», Що ж до І. Кокорудза, який продемонстрував позиції тих рутен- ців, які ладні. були й Шевченка" редагувати, «очищаючи» Його занадто демократичну мову «задля сальонових дівчат», то Грін- ченко нищівно зауважує: «Шкода, що німці, французи та інші не прочитали статті д. Кокорудзової, а то б і вони почали «очи- щати» своїх Гете, Шілєра, В. Гіго, Беранже та ін»?.
Завершуючи дискусію, Б. Грінченко ще раз наголошує на основинх позиціях демократичимх літераторів: «Становлячи ви- разпо прийцип однієї українсько-руської літератури та мови, ми пе можемо пе признавати, що істпіло та й істніє немало об- ставни історичних, літературних, суспільних та інших, через які українсько-руська:мова придбала в Галичині особливий ко- лір. З цими обставипами мусимо раховатися.. Прийшов тепер час, коли мусимо дбати про єдність, про один духовний папря- мок, а значить і про одну літературпу мову, На це немає чого очі замазувати усякими «галицько-руськими язиками». Бала- кання про «галицько-руський язик» -- це те саме, що й бала- кання про особливий «рутейський» язик, і така «рутенщина» єсть шпкодливий нашому спільному ділові, вузький провіпціа- лізм» 2,
Не обійщлося, отже, без суб'єктивності й помилок, Та в умо- вах поділеної політичним, а отже Й культурним кордоном Ук- раїни, всі учасники дискусії щиро прагнули єдності, виборю- ючи право па життя мові Квітки, Шевченка, Куліша...
1 Погрібний А. Г. Борис Грінченко в літературному русі кінця ХІХ -- початку ХХ ст. К., 1990, С, 198. 2 Чайченко В. Галицькі вірші // Правда, 1891. Т. 3, вип. 8. С. 108. 9 Там же. " Слівце від редакції // Там же. С. 103. 5 Там же. С. 104. 8 Франко 1. Говоримо на вовка -- скажімо і за воока// "Твори: В 20 т. К., 1950--1956. Т. 16. С. 176. " Там же. С. 177. З Клим- ський А. Наша язикова скрута та спосіб зарадити мхихові// Твори: В 5 т. К., 1952--1953. Т. 3. С. 8. 9 Чайченко В. Галицькі вірші // Правда. 1891. Т. 4, вип. 10. С. 205. Ю Кримський А. Наша язикова скрута та спосіб зара- дити лихові. С. 11, 1 Там же, С. 17. І? Там же. С. 18. З Крамський Л. До 5. Грінченка // Твори. Т. 5. С. 87. ІЧ Кримський А. Наша язикова скрута та слосіб зарадити лихові. С. 19. 15 Там же. С, 20. 9 Франко І. До Кримсько- со Л. // Твори. Т. 20. С. 433. 17 Там же. С. 439--433. 18 Кримський 4. Наша язикола скрута та спосіб зарадити лихові. С. 18. 9 Там же, С. 16. 20 Фран- ко І. До Кримського // Твори. Т, 20. С, 444, 8 Чайченко В. Кілька слів про нашу літературпу мову // Зоря. 1892. Ме 16. С. 313. 29 Там же, С. 314.
Надійшла до редколегії 12.01.91
«., (Йдет дечь об участич студепта Лазаревекого ннститута Агатацгела Крьмекого в дискуссин по вопросам формировення одиного литературного национального язька. Рассматриваєтся єго "статья «Наша язикова скрута та спосіб зарадити лихові», которая получила вьсокую оценку прогрессив- явх литераторов.
91-30
17
