вий і Київський літописи) не знаходив чи не хотів знаходити українських мовних рис, а навпаки перекидав місток між старо- київського мовою й великоруськими говорами. Висновки, які мимоволі поставали з подібпої тези, входили в русло сопіолін- увістики, якщо не сказати гострополітичних сюжетів, віддзерка- лювавих на сучасність, Твердження О. І. Соболевського підпи- рало відомий великодержавницький пасаж М. Погоділа про те, що на території Київської Русі, саме тієї, що, власне, станови- ла ядро східнослов'янської цивілізації з центром у Києві й роз- ташованими навколо в усіх відкошеннях пріоритетними киязів- ствами, ніколи не було українців (вони ж -- русичі, русини, роксолави і т, д.). Отже, таким чином, українці-- зайди, що з'явилися на Київщині після татаро-монгольського погрому па знищених та спутошених землях, про які йдеться. На жаль, по- гляд цей у тій чи іншій мірі, правда не з погодінською агре- сивною відвертістю, час від часу спливає й зараз.
Спробуємо синтезувати докази А. Ю. Кримського, викладені у згадавій статті та в праці «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася»,-- докази, що дали вченому підставу дійти висповку, вивеселого в заголовок прогіонованої статті.
Насамперед він спирається на твердження 0. 0. Шахмато- ва, ввсловлене в його передсмертній праці «Очерки древиейше- го пернода нсторим русского язька»: «Розпад східпослов'ян- ських племен та їх мов відноситься (у своїй поступовій ході) до МИ ї УНІ століття; ймовірно, в ЇХ століття сягає (як за- вершення процесу) розпад єдиного руського племені па три племінні групи: південну, північну і східну». Здавалося, А.Ю. Кримський як українець мусив би безапеляційно прийня- ти думку колеги-росіяпина з огляду па її в усіх відношениях прагматичність для першого. Проте цього не сталося,, а навпа- ки. Кримський пом'якшує погляд свого одиодумця, передбачаю- чи можливі пепорозуміння й закиди опонентів, так: тодішня (йдеться про ЇХ--ХІ ст.) відміпність між мовийми територіями в окиттєвій обихідці» пе відчувалася як порушенія праруської «мовної ОдДНОСті».
Шо ж становила собою мова середпьовічної Київщини?
Правдива відповідь на поставлене питання передбачає до- кладний лінгвістичиий аналіз, Об'єктом аналізу має бути, зви- чайно, мова-- народнорозмовна і літературна (або книжна). Адже йдеться про час, віддалений від нас майже па 1000 років. Ніяких записів жкзої народної мови відтоді до пас не дійшло і дійти не могло. І це не тільки паша, об'єктивна, біда. Так бу- ло у Франції, Юімеччийі та інших західноєвропейських країнах, де в літературво:мовній сфері панувала латина.
Отже, уявлення або вичлепення живорозмовної мови Киє- ва (у широкому розумінні) тих часів у даному разі може бу- ти зроблене на основі аналізу віддзеркалень вароднорозмовпої стихії в літературній продукції. Та, ка жаль, з літературної пи- семної продукції, в повиому розумінні цього слова, до нас ді-
б
